Розділ четвертий Анатомія Обіцянки

У голові в мене замелькали кольорові картинки. Тоді вони навіть не здавалися мені страшними, навпаки: на секунду я повірила, що знайшла вихід. Це ж простіше простого…

На моїх устах заграла дурненька посмішка. Думки, що без дозволу залізли в мої мізки, були смішними й бридкими водночас. Тільки б Оберон не здогадався, про що я подумала.

Та головне — надія є. Маленька, але є.

— Ваша величносте, а якщо принцеси самі, з доброї волі, повернуть вам вашу обіцянку?

Оберон уважно поглянув на мене. Зрозумів він чи ні, що за ідея у мене народилася?

— Вони не повернуть, — сказав він нарешті. — Знаєш, як тільки навколо рознеслися чутки про сестер-охоронниць, до нас юрмами посунули різні наречені. Але жодна з п’яти принцес не проміняла майбутнього принца на сімейне щастя тут і зараз.

— Зрозуміл-ло, — я закусила губу. — А ви з ними порозмовляти не намагалися?

— З нареченими?

— Із принцесами!

— Про що?

— Про те, що так поводитися — кепсько!

— Я дав їм обіцянку. Як мені пояснити, що чекати на її виконання — кепсько?

— Можна, я з ними поговорю? — запитала я недбало.

Лишенько, як мені було страшно, поки чекала на відповідь!

— Не варто, Ліно, — сказав король, і моє серце ухнуло в п’яти. — Хоча… Як хочеш.

Я перевела подих. Надія зміцніла.

— Ваша величносте, а якщо мені вдасться вмовити не всіх принцес, а тільки деяких? Чи хоча б одну?

Король пильно подивився на мене. Встав, пройшовся перед дошкою взад-уперед, під його підошвами хрускотіли шматочки крейди, але він не звертав уваги.

Зупинився. Широким рукавом змахнув з дошки пил і залишки креслень. Підняв з підлоги найбільший шматок крейди.

— Дивись. Ось п’ять принцес — Алісія, Ортензія, Філумена, Стелла й Розіна.