Розділ «Марина та Сергій Дяченки Ключ від Королівства»

Він знизав плечима. Мовляв, з якого боку подивитися. Чи не занадто довго доводиться тебе вмовляти?

Я уявила собі: один крок — і я вдома. Там зима, сніг іде. Можна взяти санки, з’їхати з гірки… Повернутися додому, отримати прочуханку за контрольну з алгебри… І за невивчені уроки… І за невитертий пил… І так жити, жити і знати, що була в Королівстві й сама — сама! — від нього відмовилася.

А головне — знати, що Оберон мене зневажає.

З іншого боку, я ж потім повернуся в той же самий час. У ту ж мить. І встигну покататися на санках, отримати прочуханку… І зустріти Новий рік…

— Обероне…

— Так?

— А ви вмієте вбивати поглядом?

— Так. А що?

— Нічого, — я насилу ковтнула. — А загалом ви суворий король?

— Ти хочеш знати, чи не стратять тебе на площі за якусь провину?

Я знітилася:

— Ні, я про таке не думала… Але в дорозі… там же небезпеки? Ви казали щось про чудовиська.

— Так.

— Отже, там можна загинути?

Він обіперся підборіддям на сплетені пальці.

— Знаєш, Ліно… Я не можу гарантувати повної безпеки для твого життя. Як і для будь-кого з моїх підданих. Але я можу обіцяти, що боронитиму тебе, як себе самого… Як будь-кого з нас. Отак. Тепер вирішуй.