Розділ тринадцятий Розвідка боєм

Я стояла, як тринога, навалившись на посох. Підійшов Оберон. Його очі світилися яскравіше, проте одна половина бороди була явно коротшою за іншу.

— От бачиш. Ну абсолютно нічого боятися.

Я зіщулилася й потупила очі.

— Це я… вам в обличчя… що ж тепер буде?

— Нічого не буде, відросте… Ти молодець, молодець, не пхинькай!

Він однією рукою пригорнув мене до себе — тільки на мить. І я зрозуміла, що це і є щастя. Скромне бойове щастя мага дороги.

Назад ми поверталися вже вдосвіта.

— Сьогодні, Ліно, ми поведемо тут караван. Ось цією дорогою. Там дві прірви, через них я перекину тимчасові мости. Ти поїдеш на чолі каравану, і тільки-но побачиш чорного розвідника — збивай. Не можна допускати, щоб вони подавали сигнали своїм. Інакше біда.

— Але ж ви прогнали їх, — ризикнула зауважити я.

— Ми їх прогнали, Ліно. Та за півгодини тут знову виростуть їхні пости.

— Але ж ми перемагаємо!

— Нас було двоє, і кожен бився на повну силу. Коли вони побачать Королівство, їх злетиться не просто сотні — багато тисяч… А нас четверо. На весь караван. Якщо вони встигнуть вишикуватися в коло, завести хоровод хоч на секунду — вважай, кінець. І ще паніка, коні злякаються, схарапудяться, переламають ноги…

Він говорив дуже переконливо. Я знову добряче налякалася.

— А… чому я? Тобто я, звичайно, все зроблю… Та раптом промахнуся?

— Не промахнешся. До того ж із тобою будуть Ланс і Гарольд.

— А ви?

— А я чекатиму інших неприємностей. Сосуни — ідеальний спосіб, щоб відвернути увагу. На місці нашого ворога я дочекався б моменту, коли всі маги дивитимуться в небо, і напав би зі спини…

Я перелякано кивнула. Проте одразу ж подумала, що справжній маг дороги в такій ситуації повинен бути трішки впевненішим.

— Я зрозуміла, ваша величносте. Можете на мене покластися.

— Ну звичайно, я на тебе надіюся… Ти ще щось хочеш запитати?