Розділ тринадцятий Розвідка боєм

Я засміялася. Надто вже кумедною видавалася тут, у невідкритих землях, у чужому дивному світі, згадка про метро.

— Ти не смійся, ти роби…

Я намагалася уявити себе поїздом. Вдалося майже відразу: останніми днями, тренуючись із посохом, я чудово приручила свою фантазію. От у мене зажевріла, засвербіла цятка на лобі…

Оберон прибрав руку. Я розплющила очі — навколо посвітлішало. Ну не зовсім, звичайно, а так, ніби на освітленій багатьма ліхтарями нічній вулиці. Тільки тіней не було, і все навколо скидалося на об’ємний малюнок.

— Вдалося?

Я озирнулася на Оберона. Борода його в нічному світлі видавалася сталевою, шкіра — мармурово-білою, а очі взагалі страшними — вони світилися зсередини, блідо мерехтіли зеленим.

— Ой, — я навіть здригнулася.

— Що?

— У вас очі… світяться.

-А в тебе, думаєш, ні?.. Ти ж застосовуєш нічне бачення.

— А-а-а…

Оберон просто з місця пустив Фіалка вчвал. Я вхопилася за сідло. Щоправда, на спині крокодилоконя було не так тряско їхати, як на моєму Сірому. Здавалося навіть, що Фіалк не торкається землі, а якщо й торкається її кошлатим копитом, то лише для годиться. Я пильно видивлялася навколо — праворуч від нас тягнувся кам’янистий пустир, зліва гойдав своїми волохатими лапами чорний ліс. Між деревами мені ввижалися спалахи, проблиски, чиїсь очі.

— Ондечки! Онде!

— Це птахи. Вони не посміють напасти.

— Нічого собі птахи — з такими очищами.

— Це дрібниці, Ліно. Справжня небезпека буде згодом. А поки що все спокійно. Ми ввійшли на територію нашого ворога, а він і носа не показує. З одного боку, це добре. З іншого — підозріло. Ніби чекає, щоб ми заспокоїлися, розслабилися, втратили пильність…

— Але ж ми не втратимо?

— Звичайно, ні. Ми будемо спостережливими, дуже спостережливими. Ти ще про щось хотіла запитати?

— Так, — я пригадала холодок у животі від тих його слів: «карається смертю». — Що означає «залишити службу в дорозі»? Хіба є такі дурні, які тут, у цих місцях, кинуть нас і втечуть?

Просто під копитами Фіалка раптом з’явилася бездонна тріщина. Я роззявила рот. Фіалк, ніби нічого й не сталося, розпустив крила, на мить завис у повітрі й, перелетівши прірву, м’яко приземлився на другому боці.