Розділ XXI

Ейрін попрощалася з дівчатами і слідом за Івін вийшла з обідньої зали.

— А ти будеш на нашій розмові? — запитала вона.

— Буду, — сказала Івін. — Найстарші призначили мене твоїм куратором.

— О, чудово! — зраділа Ейрін, яка й сподіватися на це не сміла. Зазвичай кураторами менших сестер ставали найдосвідченіші з наставниць, а Івін було лише трохи більше сорока років. — І як ти їх переконала?

— Це було нелегко, ми довгенько сперечалися. Довелося навіть пригрозити, що в разі відмови я продовжу свою подорож по Абраду.

— І вони повірили?

— Не думаю. Але вирішили не ризикувати. Та й, зрештою, я майже місяць вивчала тебе. Краще з тобою знайома лише Етне, проте вона зняла свою кандидатуру на мою користь, а будь-якій іншій кураторці довелося б починати фактично з нуля.

— Крім того, — додала Ейрін, — тобі відомо, що я слухняна, старанна і мене не треба підганяти.

— Це був один з моїх арґументів. Кожен вправний учитель знайде підхід до ледачого учня; набагато важче впоратися з такими надміру завзятими, як ти. Мені це непогано вдається… Отож, завтра ти ще відпочиватимеш, а я тим часом узгоджу з іншими наставницями розклад і план твоїх занять. Від післязавтра почнеш навчання. Вірніше, продовжиш — та тепер уже на систематичній основі.

— А які з предметів ти візьмеш собі?

— Усі, що й планувала, крім інфернальних сил. Їх викладатиме тобі сестра Кейліон. Вона ніколи не була наставницею, але треба визнати, що за досвідом боротьби з чорними та чудовиськами їй немає рівних.

— Ага, — тільки й сказала Ейрін, неабияк уражена звісткою про те, що її навчатиме старша з найстарших сестер. Кейліон вер Маллайг народилася в ті давні часи, коли Інісойд на Шогір, найбільший острівний архіпелаґ в околицях Абраду, ще перебував під владою пекельних почвар. У молодості вона брала активну участь у звільненні Шогірів від нечисті, згодом кілька разів вирушала в далекі морські подорожі, де також не обходилося без сутичок із чудовиськами, а на Абраді переловила чимало чорних чаклунів.

— Це дуже гарна новина, — вела далі Івін. — Від Кейліон ти дізнаєшся багато цікавого та корисного, чого немає в твоїй „книзі заклять“.

Перетнувши з кінця в кінець коридор головного корпусу, вони опинились у північному крилі, де містились урядові служби Тір Мінегану, наукові лабораторії, архіви та бібліотеки. Івін провела Ейрін до невеликої кімнати, що перебувала під охороною двох ґвардійців. Вона мала єдине вікно, забране в міцні сталеві ґрати, а посеред підлоги був широкий круглий отвір, з якого вели донизу ґвинтові кам’яні сходи.

— Куди це ми? — спантеличено запитала Ейрін.

— Найстарші чекають нас у підземеллі, — пояснила Івін, створивши в повітрі перед собою світлову кулю. — Не турбуйся, все буде гаразд. Вони лише хочуть трохи пристрашити тебе. Як на мене, це дитяча витівка, та нехай собі тішаться.

Сходи вели на глибину щонайменше двадцяти футів і закінчувалися важкими, оббитими залізом дубовими дверима. За ними, через короткий коридор, ішли ще одні двері, а далі було досить просторе, цілком порожнє приміщення, з яким межували дві менші, такі ж порожні кімнати без дверей. Кам’яні стіни, стеля та підлога тут були наскрізь просякнуті давніми рештками надзвичайно потужних захисних чарів; Ейрін припустила, що для їх створення знадобилося об’єднати зусилля двох або навіть трьох десятків досвідчених відьом.

Усі дев’ятеро найстарших сестер стояли біля дальньої стіни кімнати, залитої червонуватим світлом потьмянілого від часу маґічного світильника. Коли Ейрін увійшла, їхні пильні, чіпкі погляди миттю зосередились на ній.

— Підійди ближче, менша, — промовила висока чорнява жінка з блідим видовженим обличчям; це була Майрен вер Дервіл, третя за старшістю відьма в Сестринстві. — Ти знаєш, що це за місце?

— Так, сестро, — відповіла Ейрін, вийшовши на середину кімнати. — Я здо… — Її голос зірвався від хвилювання, та за секунду вона знов опанувала себе й закінчила: — Я здогадуюсь.