Розділ XXI

Всідаючись на своє місце, Ейрін кинула останній погляд у бік корабля, що привіз її на Тір Мінеган. Його трапом саме сходили Фіннела та Ронвен, яких на березі чекала Етне, щоб супроводити до Абервенської школи для дівчат-чаклунок, розташованої неподалік від палацу, де мешкали відьми. Тож Ейрін могла й далі часто бачитися з кузиною, що було для неї дуже важливо — хоча останнім часом вона й заприятелювала з багатьма відьмами, Фіннела все одно залишалася її найкращою подругою.

Ще до того, як кабріолет рушив, натовп на площі слухняно розступився, щоб дати дорогу. Коли вони проїжджали, чоловіки вигукували вітання, жінки кидали квіти, а дітлахи з веселими криками бігли за екіпажем. Ґвардійці ні в що не втручалися, не перешкоджали людям висловлювати свою радість, а просто їхали попереду кабріолета, як почесний ескорт.

Так само було й на всіх вулицях — незвично широких, обсаджених обабіч деревами, за якими стояли старовинні, але нітрохи не пошкоджені часом будівлі. Вони не тулилися одна до одної, як в інших містах, бо від самого дня свого заснування Абервен будувався широко й вільно, без намагання заощадити місце і запхати якомога більше всього в межі, окреслені фортечним муром — якого, власне, тут ніколи й не було. Відьми мали в своєму розпорядженні набагато дієвіші засоби захисту від ворогів, і всі потенційні вороги про це знали, тому за тринадцять з гаком століть, що минули від часу утворення Відьомської Держави Тір Мінеган, не знайшлося жодного полководця, який наважився б напасти на острів.

Через великі розміри Абервена поїздка від порту до середмістя зайняла майже дві години, і Ейрін уже втомилася махати рукою народові, що вітав її вздовж усього шляху. Та врешті кортеж проминув останню вулицю, Белах-на-Ґвайр, і виїхав на площу, з трьох боків оточену спорудою відьомського палацу Тах Ерахойд. Перш ніж вийти з кабріолета, сестра Кейліон, яка всю дорогу розпитувала Ейрін про її дитинство і жодним словом не обмовилася про Первісну Іскру, сказала:

— Зараз Бронах проведе тебе до твого помешкання. Розмістися там, відпочинь, а після обіду з тобою зустрінеться Рада Найстарших. Ми надішлемо тобі запрошення.

— Я з нетерпінням чекатиму, найстарша сестро, — чемно відповіла Ейрін.

Кейліон поблажливо всміхнулася:

— Тобі не конче щоразу називати мене найстаршою, дитино. Я вже й так бачу, що ти шануєш мій вік. Просто „сестри“ буде досить.

— Добре, сестро.

Попрощавшись, Кейліон попрямувала до головного входу, а Бронах повела Ейрін у південне крило палацу — Тах Ерахойд за формою нагадував літеру „h“, і в його довшому крилі, південному, містилися особисті покої всіх відьом, крім найстарших, що мешкали в північному.

Дорóгою їх нагнала зграйка малих сестер, що прибули слідом за ними. Вони явно мали намір скласти для Ейрін почет, проте Бронах рішуче з цим не погодилась і суворим тоном наказала їм іти до головного корпусу й готуватися там до післяобідніх занять. Ображені в своїх найкращих почуттях, дівчата попленталися далі коридором, а Ейрін із Бронах вийшли на сходи і стали підніматися нагору.

— Мені ця малеча вже в печінках сидить, — поскаржилася Бронах. — Ну, нічого. За місяць у мене починаються іспити, і цього разу я їх точно складу. Хоча б для того, щоб позбутися мороки з меншенькими сестричками. А тоді гайну собі на Абрад, тільки мене тут і бачили. Спершу поїду в Катерлах, трохи погостюю в кровних родичів, бо племінники з племінницями мене вже зачекались. А потім подамся в довгу-довжезну подорож. Хоч, мабуть, не таку довгу, як Івін.

До появи Ейрін, Бронах мала найзнатніше походження з усіх теперішніх відьом. Її батьком був Фіннаган аб Кохран, ґраф Ейгайнський, який свого часу мало не став королем Катерлаху, але в запеклій боротьбі програв Енгасові аб Брайту. Він помер чотири роки тому, переживши свого єдиного сина Ґарета, і наступним ґрафом став його внук, Кохран аб Ґарет.

— Я зустрічалась у Тахріні з твоїм старшим небожем. Він справив на мене приємне враження, — сказала Ейрін. На другому поверсі вона збиралася звернути в коридор, оскільки знала, що саме тут розташовано покої менших сестер, проте Бронах продовжувала підніматися сходами. — А куди ми йдемо?

— До твого помешкання, куди ж іще. Шаннон написала, що ти любиш висоту, от я й оселила тебе на сьомому поверсі. Чи вона помилилася?

— Ні, все правильно. Та хіба я не повинна до шістнадцяти років жити в покоях менших?

— Взагалі, так. Але найстарші наказали вже зараз відвести тобі окреме житло. Мовляв, однаково через чотири місяці мусиш переселятися… Хоч я певна, що насправді причина в іншому. Ти ж і сама бачила, як реагують на тебе малі, а оселити вас разом означало б цілковито віддати їх під твою владу.

Ейрін скрушно зітхнула:

— Я зовсім не хочу цієї влади…

— Але маєш її, — розсудливо зауважила Бронах. — І з цим нічого не вдієш.