Розділ X

„Мені подобається моя перша відьма, дитино. А тобі?“

— Я… я мало її знаю, матінко. Але… — Ґвенину мову перервав полегшений стогін від того, що частина болю зникла, і тепер її серце билося чітко й рівно, мов годинник. — Здається, ти зробила гарний вибір.

„Я теж так думаю.“

Під цілющим впливом Іскри ожили попалені легеневі тканини, відновилися ліва нирка та селезінка, залікувалися дрібніші внутрішні ушкодження. Ейрін відчула, як щезає, розчиняється біль.

— Дякую, матінко, — мляво прошепотіла Ґвен, уже засинаючи. — Дякую за все…

„Щасти тобі, дитино.“

Голос змовк. Іскра, яку протягом цього часу Ейрін поділяла з Ґвен, цілком повернулася до неї. Відчуття могутньої сили минуло, лишивши по собі смертельну втому. Ейрін повільно підвела голову, повернулася до Бренана з Ліамом і сказала:

— Все гаразд, вона житиме. Тепер просто спить.

Бренан рвучко схопив її руки і став укривати їх поцілунками, рясно зрошуючи долоні своїми сльозами. А ніби здаля до Ейрін долинула Шайнине запитання:

— Кого Ґвен називала матінкою?

Ейрін кволо посміхнулася:

— Кого ж іще. Мою Іскру. Первісну Іскру… Не знаю, що це означає, але Ґвен упевнена, що моя Іскра — Первісна…

Тут утома остаточно здолала її. Вона вже не стала з нею боротись, а охоче віддалася в солодкі обійми сну, останнім спалахом свідомості відзначивши, що Бренан таки встиг зреагувати і не дозволив їй упасти…