Розділ X

Вони якраз наблизилися до ґанку, коли з дверей вибігла худесенька дівчинка років дванадцяти. Її обличчя було сіре, очі аж округлилися від жаху. Вона різко зупинилася біля сходинок, тицьнула пальцем у бік Ейрін і пронизливо заверещала:

— Це ви! Стережіться!

Тієї ж миті дужі чоловічі руки схопили Ейрін за плечі, і вже наступної секунди вона опинилася за спиною капітана аб Ґрайді, який намагався захистити її від невідомої загрози. Як досвідчений вояк, він моментально оцінив ситуацію й цілком слушно вирішив, що дві навчені відьми, які йшли слідом, надійно прикривають тил та фланґи, тому найбільше слід боятися нападу спереду. З тих самих міркувань капітан відштовхнув убік герцоґа, і той, пробігши за інерцією кілька кроків, гепнувся долілиць на землю.

Втім, усе це Ейрін зрозуміла вже згодом, коли прокручувала в голові минулі події. А за той короткий час вона лише збагнула, що дівчинка вказувала не на неї. Ні, вона вказувала на Ленана аб Ґрайді — саме йому слід було стерегтися…

Та навіть цю думку Ейрін не встигла додумати до кінця, бо її знову схопили й потягли назад чиїсь руки — цього разу тонкі, жіночі, але не менш дужі, їхня хватка була посилена маґією. В обіймах Мораґ вона повалилась додолу, а поруч із ними впала Фіннела.

Ейрін підвела голову, щоб крикнути капітанові, хай забирається геть, але його не побачила. На тому місці, де стояв Ленан аб Ґрайді, утворилася чорна пляма, що швидко розширювалася і вже була захопила першу сходинку ґанку, коли в ясному небі зненацька загуркотів грім, від якого аж вуха позакладало, і потужна блискавка вдарила прямісінько в середину плями.

Довкола Ейрін затріщало повітря, вона відчула, як її волосся стає дибки. Так само наїжачилася й Моражина чуприна, а біляві Фіннелині кучері перетворилися на величезну пухнасту гриву.

Знову загриміло. Повз них пройшла Етне з розведеними руками й наслала на чорну пляму другу блискавку. Краєм ока Ейрін помітила, як із найближчого вікна трактиру стрімко вилетіла вогняна куля. Зляканий крик застряг у неї в горлі і не встиг вирватися назовні, бо за мить куля згасла, вочевидь, зупинена чиїмись чарами. З непристойної лайки Мораґ стало зрозуміло, що це її робота.

Далі кулі вже полетіли цілою зливою з різних вікон, а Мораґ лише відбивала їх, не намагаючись перейти в наступ. Ейрін вирішила, що це розумно, бо їй доводилося захищати також і Етне, яка цілком зосередилася на чорній плямі, продовжувала бити її блискавками, аж поки та втратила свою цілісність, розпалася на дрібні клапті, які після наступного удару блискавки геть пощезали, залишивши по собі неглибоку вирву в землі та понівечені східці на ґанку.

А тим часом розпочалися й атакувальні дії. Ні, не з боку Мораґ — вона продовжувала захищатися. На грім прибігли Шайна, Бренан та Ґвен і, швидко розібравшись у ситуації, стали діяти. Як потім довідалась Ейрін, Шайна розкинула довкола пошукові маґічні тенета, що дозволяли їй точно визначити, де в трактирі вдаються до чарів, і з вікон почали вилітати знерухомлені супротивники. Вони, мов лантухи з піском, падали на землю, а Бренан із Ґвен добивали їх вогняними кулями.

Крім ворогів, що засіли в трактирі, було ще троє чи четверо, які знаходились на подвір’ї. Спершу вони прикинулися звичайними людьми, а в зручну, як їм здавалося, мить вирішили завдати несподіваного удару. Ейрін і раніше знала, що чорні чаклуни, пов’язані з Ан Нувіном, можуть у разі потреби приховувати свою маґічну силу, а потім знову брати її під контроль, згаявши на це лише якісь дві-три секунди. Проте з’ясувалося, що й цього короткого проміжку Шайні цілком вистачило, щоб вчасно виявити ворогів. А оскільки ті перебували в полі її зору, то вона не мала з ними жодного клопоту. Так само легко вона могла б розібратися й з усіма чорними, що ховались у трактирі, просто наславши туди потужні вогненні чари, проте не хотіла вбивати невинних людей, які, на свою біду, саме перебували в будинку. Із цього Ейрін зрозуміла, що жодна з трьох відьом — ні Шайна, ні Етне, ні Мораґ — не вважала ситуацію критичною, бо інакше б вони без найменших вагань обернули трактир на велетенське вогнище.

Етне, впоравшись із чорною плямою, також приєдналася до бою. Кілька найсміливіших ґвардійців, знайшовши собі такий-сякий захисток, почали стріляти у вікна з рушниць. За великим рахунком, вони порушували неписане правило, яке вимагало, щоб під час маґічного поєдинку, за винятком крайніх обставин, звичайні люди або втікали геть, або просто лежали на землі і вдавали із себе мертвих.

— Ой, ні! — тихенько пропищала нажахана Фіннела. — Зараз мене знудить… Така буде ганьба…

„Хіба це ганьба,“ — подумала Ейрін, кусаючи собі губи від усвідомлення власної безпорадності. — „Ганьба в тому, що ми нічого не можемо вдіяти. Лише ховаємося під крильцем у Мораґ… Теж мені, відьма та чаклунка!“

Вона вже збагнула, що пастку було влаштовано саме для неї. І розуміла, що врятувалася лише завдяки втручанню тієї худорлявої дівчинки, швидкій реакції на це з боку капітана аб Ґрайді та злагодженим діям Етне й Мораґ. У підсумку, чорна пляма поглинула лише капітана, і Ейрін страшно було навіть подумати, щó сталося з ним далі. Мабуть, найкраще сподіватися, що він відразу загинув, а його душа звільнилась і відлетіла до Кейґанту…

Але навіщо? Чим вона, менша сестра Ейрін вер Ґледіс, у недалекому минулому — принцеса Ейрін вер Келлах, така важлива, що її намагаються вбити? Невже тим, що має Нову Іскру і є її першим носієм? Цього не було вже казна-скільки століть. Мабуть, нікому достеменно й невідомо про особливості такого поєднання — адже раніше перші носії Нових Іскор гинули ще в дитинстві…

Через парадні двері трактиру вийшов сивочолий літній чоловік, випроставши перед собою руки з поверненими вперед долонями. На щастя, на його шляху вже не було дівчинки, з якої почався весь цей шарварок. На той час вона відповзла вбік, притислася спиною до стіни на краєчку ґанку і, затуливши лице руками, тремтіла всім своїм худесеньким тільцем.

— Старий дурень надумав застосувати проти відьми Темну Енерґію, — спокійно промовила Мораґ, кинувши швидкий погляд на сивочолого чоловіка, а відтак знову зосередилась на відбиванні вогняних куль (а може, й інших чарів, яких Ейрін просто не бачила). — Зараз отримає по заслузі.

Щойно чоловік спустився з ґанку, як у нього влучили відразу дві блискавки. Цього разу не з неба — одна, синя, вискочила з Етниних рук, а друга, фіолетова, прилетіла від Шайни. Чорного чаклуна враз охопило сліпуче полум’я, яке за коротку мить згасло, а на його місці зависла в повітрі хмаринка попелу, що потім розлетілася від легкого подиху вітерця.

І раптом усе вщухло. З трактиру перестали летіти вогняні кулі, а Ґвен і Бренан припинили обстріл вікон. Ще якусь хвилину Шайна та Етне стояли непорушно і вдивлялися в будинок настороженими поглядами. Решта — хто лежачи, хто сидячи — у цілковитій тиші чекали на їхній висновок.