Розділ X

— Непоганий здогад! Ти справжня дочка свого батька… — Та вже наступної миті похитала головою. — Е ні, сама ти не могла до цього докумекати. Може, ти й розбираєшся в королівських справах, але в наших відьомських ще нічого не тямиш. Почула про це від Етне?… Ні? Тоді… Невже від Шайни?

„От дурна!“ — подумки вилаяла себе Ейрін. — „Ніхто ж не тягнув тебе за язика! Закортіло, бач, показати, яка ти розумниця…“

— Тільки не кажи їй, — попросила вона у Мораґ. — І ти також, Фіннело. Шайна дуже образиться, що я все вибовкала.

Мораґ недбало гмикнула.

— А ти й не відкрила мені нічого нового. Ми з Етне ще в Кардуґалі це обговорювали. І з іншими сестрами листувалися з цього приводу. А до Шайни не зверталися з очевидних причин… Та вона виявилася мудрішою, ніж ми думали. І дорослішою. Тепер я можу сміливо побалакати з нею про Ґвен і Бренана. Заразом прикрию тебе, Ейрін. Мовляв, щойно сказала вам про вигоди від такого шлюбу і з твоєї реакції зрозуміла, що для тебе це не новина.

— Дякую, — полегшено зітхнула Ейрін, яка дуже боялася, що при першій же нагоді Фіннела неодмінно проговориться.

Ляснувши долонею по крупу свого коня, Мораґ помчала вперед, а Ейрін із заздрістю дивилась їй услід, на те, як вільно та невимушено трималась вона у сідлі завдяки своєму одягові. Певна річ, і Ейрінина сукня для верхової їзди, з розрізаними від колін нижніми спідницями, була досить зручна, проте не давала цілковитого відчуття свободи, сковувала рухи і змушувала постійно стежити за тим, щоб вона ні за що не зачепилася. Останніми днями Ейрін знай поривалася попросити Мораґ поділитися з нею своїм вбранням, та все ніяк не могла наважитись.

— Сподіваюся, цей трактир буде кращим за три попередні, — промовила Фіннела, провівши поглядом придорожній стовп із позначкою дев’ятнадцятої милі. — Бо мені вже набридло ночувати в тісних комірчинах.

— Етне запевняє, що трактир дуже пристойний, — втішила її Ейрін. — Великий, з просторими світлими кімнатами.

— Маю надію, що й прачки там путящі, — правила своєї кузина. — Сьогодні вранці мені довелося чарами висушувати сорочку та панчохи. Уявляєш!

Ейрін іронічно прицокнула язиком.

— Ой, лишенько! Що ж це коїться на білому світі! Така біда…

— А хіба ні? — огризнулась Фіннела. — Ну, гаразд, ти, мабуть, і справді вже почуваєш себе відьмою. А я ж залишаюся принцесою! І мушу йти на такі жертви, навіть покоївку з собою не взяла через твої вмовляння.

— То ти шкодуєш, що поїхала з нами? — вже вкотре запитала Ейрін.

Реакція була цілком проґнозована. Вередливий вираз миттю щез із кузининого обличчя, і його осяяла радісна усмішка.

— Авжеж ні! Звичайно, не шкодую. Я така щаслива, Ейрін! Це найкраще, що зі мною сталося в житті! Боюсь, я ніколи не зможу віддячити Шайні за все, що вона для мене зробила.

— А також для всього Ленніру, — додала Ейрін і мимоволі всміхнулася, пригадавши квасну пику ґрафа Ґонвара аб Кіхана, коли вони проїздом були в Тинвері, і Шайна від імені Відьомського Сестринства оголосила про визнання теперішніх кордонів Ленніру. — Тільки б їй не дуже перепало.

Фіннела лише мовчки кивнула. Вони вже не раз говорили про це. Мораґ була певна, що все обійдеться, зважаючи на ту прикру історію з Бренаном; а от Етне побоювалася, що найстарші сестри якось вивернуться й вигадають для Шайни хитре покарання, яке на перший погляд і не здаватиметься покаранням.

— А знаєш, — за хвилю озвалася кузина, — я зовсім не хочу, щоб Бренан одружився з тією Ґвен.

— Чому? — здивувалась Ейрін. — Що тобі до того?