Розділ 9. Софія (1781–1786)

— Панове! — вигукнула вона. — А тепер — лотерея!

Зала загула, як вулик. На правах господині графиня Софія запросила молодого капітана Камінського витягувати з кошика щасливі номери. Той з радістю погодився. Розіграш відбувся дуже весело, без жодної заздрості до щасливих власників призів. Софія особисто вручала їх переможцям із добрими побажаннями. Сьогодні графиня правила бал, сьогодні вона була королевою, і ця роль їй була до душі. Софії подобалося і хотілося бути в центрі уваги!

Наступного дня після вечері Ян де Вітте, розпалюючи люльку, звернувся до молодого подружжя:

— Я вчора випадково почув, що ви збираєтеся будувати свій дім.

— Так, батьку, пора вити своє гніздечко. Днями я розмовляв із Катериною Бжебовською, і вона готова поступитися мені ділянкою землі в долині Смотрича.

— Там непогане місце, — погодився генерал.

— Найважливіше, що Катерина Бжебовська вже майже все зробила для майбутнього парку. Розбила кілька чудових алей, які ми тільки трохи змінимо, — захоплено підхопила Софія.

— Батьку, — звернувся до графа Йозеф, — ми просимо тебе розробити проект нашого будинку, а я займуся інженерними розрахунками водних каскадів.

— Так-так, ми дуже вас просимо, — підтримала чоловіка Софія. — А меблі для нашого будинку я замовлю в Парижі, у графині де Поліньяк.

— Ну що ж, — зітхнув де Вітте-старший, — як мені не шкода, що ви збираєтеся мене покинути, залюбки візьмуся за цю роботу. І хоч я знаю ці землі майже досконально, завтра проїдемо туди разом на рекогностування. Сподіваюся, дружині військового не потрібно перекладати це слово? — генерал усміхнувся.

— Ніяк ні, пане генерале! — викарбувала кожне слово Софія. — Рекогностування — це візуальне вивчення супротивника і місцевості в районі майбутніх бойових дій особисто командиром і офіцерами штабів.

— Молодець! — генерал здивовано поглянув на Софію, а потім перевів погляд на сина: — Не збагну, ви що, в Парижі займалися вивченням статуту?

— Не хвилюйся, батьку, як бачиш, ми все встигали.

З наступного дня робота закипіла. Софія активно брала участь у всіх справах: жваво обговорювала зі свекром проект майбутнього будинку, іноді даючи дуже цінні поради (смак у графині був на рівні), пояснювала Йозефу, які саме дерева потрібно досадити в їхньому саду, які статуї прикрашатимуть алеї і де найкраще місце для фонтану. Але, звичайно, не лише власним будинком були зайняті думки молодої грекині. Після їх приїзду з Європи життя в Кам’янці помітно пожвавішало. Софія вела листування з графинею де Поліньяк, графинею Бальбі і Віже-Лебрен. Генерал Комаржевський, шеф військового кабінету короля, систематично надсилав свіжу пресу — варшавські і паризькі газети, Станіслав Трембецький — любовні романи різних авторів. Софія організувала у себе салон, і двічі на тиждень молоді люди (кам’янецька еліта) мали задоволення знайомитися з новинами й обговорювати придворне життя обох столиць. Графиня Софія зі знанням справи додавала свої коментарі з приводу тієї чи іншої особи. А свіжі романи читали вголос і обговорювали до глибокої ночі.

Генерал Ян де Вітте разом із професором фізики Каспровічем продовжували експерименти із запуску повітряної кулі. І повторна проба запуску виявилася невдалою: куля знову загорілася і впала.

Софія і Йозеф організували аматорський театр. Першою постановкою була комедія «Солдатська любов» за участю офіцерів і солдат фортеці.

Час від часу через Кам’янець проїжджали важливі гості, які зупинялися в будинку коменданта. Одного разу Ян де Вітте повідомив, що до Снятина прибув імператор Йосиф II.

— Зараз Снятин, гарне містечко на річці Прут, знаходиться на території Австрії, хоча це недалеко від Кам’янця, — пояснив генерал.

— Йозефе, — звернулася до чоловіка Софія, — вважаю, тобі треба нагадати про себе імператору, адже він так багато зробив для нас.

— Звичайно, люба. Але як це зробити?