Розділ 5. Жозефіна

— Я буду вам дуже вдячний, якщо це вийде. А зараз, панове, на вас очікує сюрприз, — усміхнувся граф Потоцький. — Ми їдемо на український маскарад під назвою Колодій або Масляна.

— О! — засяяв італієць Лампі. — Наш маскарад у Венеції мені дуже до душі. Всі надягають маски та маскарадні костюми, танцюють, співають, але найголовніше — вільно кохаються. Зрада подружжя в цей день підноситься в ранг священнодійства.

— Яка славна традиція! — графиня Жозефіна заплескала в долоні. — Дорогий Стасе, ми неодмінно повинні відвідати венеціанський карнавал.

— Не переживайте, графине, приїжджайте краще до нас у Францію, — приєднався до розмови Ла Тур. — У нас не потрібно чекати цілий рік, щоб отримати негласний дозвіл на зраду чоловікові. Французи не такі закомплексовані, як італійці. Свобода у всьому, не тільки в любові. На карнавалі в Ніцці всі бажаючі купаються в Затоці Ангелів, а «Парад квітів» просто незрівнянний. Чим же ви нас здивуєте, графе?

— У кожного народу свої традиції. Втім, уперед, панове, там усе й побачите!

Весняне сонечко вже перетворювало посірілий сніг на калюжі, заплакали бурульки, що звисали з дахів сараїв, птиці на всі голоси закликали тепло. Всі з нетерпінням чекали приходу весни: і люди, і звірі, і птиці. Кожен, нехай підсвідомо, розумів або ж відчував, що повернення до зими вже не буде. Здавалося, у природі має відбутися якесь диво. Отож свято Масляної було дуже доречним.

Графу Потоцькому і самому було цікаво взяти участь у цьому дійстві. А щоб усе пройшло якнайкраще, Станіслав, не економлячи, виділив управляючому певну суму грошей на підготовку свята. Він знав, що гуляння триває цілий тиждень, тому попросив влаштувати захід так, щоб і він, і гості змогли все побачити за один день.

Управляючий добре зрозумів графа і для показу й розповіді запросив дівчину із хлопцем.

— Зіна і Гриша, — представив він їх гостям.

Зіна була гарна, весела, з ямочками на щічках, мала темне волосся, карі очі. Одягнена була в українську вишиванку, з віночком на голові. Здавалося, вона в будь-яку хвилину готова пуститися в танок у своїх червоних чобітках. Гриша — ряджений з головою півня, у кольоровій сорочці, таких же шароварах, високий, навіть трохи незграбний, але зі зворушливою усмішкою на обличчі.

— Свято Колодія починається в понеділок у корчмі, — весело защебетала Зінаїда. — Тому ласкаво просимо до нашого корчмаря Лазаря Ароновича.

— А хто такий Колодій? — запитав француз Ла Тур.

— Колодій — це наш давньоукраїнський бог кохання, опікун сімейного щастя і продовження роду людського.

Корчма, з усіх боків оточена тином, стояла на невеличкому пагорбі. Господар її, старий єврей Лазар, прикрасив тин глечиками, поламаними колесами від бричок, підковами. У дворі під навісами стояло кілька столиків із лавками (їх використовували в теплу пору).

— Сьогодні це не корчма, а «пологовий будинок», — пояснив Григорій, — тому чоловікам туди вхід поки заборонено.

І справді, молодиці діловито входили всередину корчми, молодики ж залишалися зовні за тином.

— А мені можна? — запитала Жозефіна.

— Так, звичайно! Навіть потрібно!

Жозефіна із Зінаїдою теж зникли за дверима. Таїнство свята розпочалося. Навколо запанувала тиша.

Через деякий час із корчми почулися жіночий сміх і вигуки: «Народився Колодій, народився!» І відразу звідусіль стали запрошувати бога кохання в гості: