Розділ 5. Жозефіна

Через чотири дні Потоцькі вирушили до Варшави.

Нагородження відбувалося в Лицарській залі королівського замку. Король Станіслав Август особисто займався переплануванням приміщень палацу, і до останнього часу зала була на реконструкції. Але незважаючи на те, що роботи ще не були закінчені, король вирішив провести церемонію нагородження саме тут. Отже, не лише граф Станіслав і графиня Жозефіна вперше потрапили сюди, а й усі інші запрошені мали можливість оцінити оновлену Лицарську залу.

— Схоже, король прагне посилити інтерес до нашої історії і підняти патріотичні настрої, — шепнув Станіслав Жозефіні, очікуючи короля.

І справді, в цій залі, крім статуй Хроноса з косою і Слави, все було присвячено польській історії. Граф Потоцький нарахував десять портретів великих поляків, більше двадцяти бронзових погрудь видатних діячів історії, і наскільки він зрозумів, планувалося шість великих полотен історичних композицій, хоча поки тут розмістилися лише три, а для решти — підготовлено місця.

— Так, — погодилася Жозефіна, а потім, поглянувши на статуї Хроноса і Слави, додала: — Яка тут вдала алегорія: перемогти цього ворожого старого з косою може тільки справжній лицар, людина, яка не страшиться загибелі. І тоді на неї чекає справжня Слава.

Раптом усі притихли. Це означало, що до зали увійшов король. Станіслав Август усміхався і взагалі був у доброму гуморі.

Граф Потоцький, звичайно ж, дуже хвилювався: не щодня нагороджують вищим орденом держави! Церемоніймейстер зачитав указ, і король вручив Орден Білого орла щасливому Станіславу. Потім було багато і «віватів!», і шампанського, і поздоровлень. Завершилась урочистість балом, який дав король на честь нагородженого.

Наступного дня вже Потоцькі влаштували маскарад у своєму варшавському палаці. Взагалі свято розтягнулося на цілий тиждень.

Саме в ці дні надійшли листи з Парижа і Рима. Антоній Альберт порадив Потоцьким запросити архітектором їхнього майбутнього палацу француза Лакруа, а для внутрішнього оздоблення — відомого художника Лампі.

«Хоч ім’я Лакруа поки не надто відоме в Європі, це, безсумнівно, дуже обдарований архітектор, — писав Альберт. — Я отримав його згоду, але зараз він зайнятий іншими замовленнями і звільниться до літа наступного року. Тоді ви зможете ним повністю розпоряджатися».

Вінченцо Бренна, зі свого боку, подякував за запрошення і відповів, що зараз не зможе взяти на себе такий великий проект через брак часу, але залюбки виконає замовлення із внутрішнього оздоблення палацу і прикрашення скульптурами. А ось якщо біля будинку буде парк, то кращого паркового архітектора, ніж П'єр Ленро, Потоцьким не знайти.

На початку весни наступного року Тульчин відвідали художник і архітектор Жан-Батист Лампі з архітектором Ла Туром. Лампі передав Станіславу лист від Лакруа, в якому той вибачався за свою відсутність, але обіцяв при першої ж нагоди обов’язково бути. Потоцькі влаштували гостям дуже теплий прийом, незважаючи на те, що Жозефіна знову була вагітна і в серпні чекала народження другої дитини. Трохи пізніше, десь через тиждень, до них приєднався і П'єр Ленро. Потоцькі з поважними гостями негайно почали розробку проекту майбутнього палацу.

— Я хочу побудувати щось виняткове, — заявив Станіслав гостям. — У коштах я вас майже не обмежую. Але… Хочу відразу передбачити ваші запитання. Мій палац не повинен бути схожим на Царський палац у Києві. Київський замалий. Також я не бажаю схожості з Версальським королівським палацом. По-перше, він має занадто прямокутні форми і виглядає трохи громіздким, а по-друге, я не хочу, щоб потім мій палац називали якимось українським або подільським Версалем.

— У будь-якому випадку, графе, місцевість тут значно привабливіша, ніж та, де розташований Версаль, — долучився до розмови Пер Ленро.

— Чим же? — перевів на нього погляд Потоцький.

— У Версалі проблема з водою. А тут озера і річка дозволяють вигадати щось виняткове для наповнення палацового парку музикою води. Дивне місце! У мене вже виникають цікаві рішення, які раніше ніде не використовувалися. При тому, що я тільки поверхово оглянув місцевість. Із завтрашнього дня зі своїми помічниками почнемо складати докладну карту і виконувати необхідні розрахунки.

— От і добре. І ще: я пристрасний мисливець, хочу облаштувати заповідник, для якого вже замовив оленів, ланей, сарн, лосів та іншу живність. Ми повинні проїхати за Тульчин і знайти відповідне місце для мисливського будиночка.

— Плани у вас справді грандіозні.

— Для цього у мене є всі підстави: я багатий і знаю, як краще вкласти свої гроші. До того ж, у мене є величезне бажання це зробити. А найголовніше, Україна (принаймні територія, якою я володію) — кліматичний рай. У нас плодючі землі, які при хазяйновитому ставленні повинні давати прекрасні врожаї; пасовиська, на яких тільки ледачий не тримає худобу; чарівна природа з річками та озерами; помірний клімат, що дозволяє розбивати розкішні сади. Фрукти в цих садах будуть просто казкові: налиті яблука, м’ясисті вишні, ароматні черешні, полопані від соку сливи. А коли я побудую теплиці, тоді й екзотичні фрукти будуть постійними гостями на моєму столі.

— Чорт забирай! — вигукнув Лакруа. — Ви, графе, так переконливо про все розповідаєте, що нам мимоволі доведеться створювати шедевр, а не палац.