Розділ 5. Жозефіна

Так-так, вродливу й одну із найбагатших наречених у Речі Посполитій. Її мати Марія Амалія Фредеріка фон Брюль була другою дружиною Георга Мнішека. Як дочка першого міністра вона здобула чудову освіту. Вільно писала і розмовляла сімома мовами: німецькою (батько був німцем), французькою, італійською, англійською, іспанською та латиною. Після переїзду батька до Польщі опанувала і польську. Прекрасно орієнтувалася у філософії, літературі й музиці. Мала схильність до малювання. Природно, всі свої знання передала єдиній дочці Жозефіні.

Жозефіна була рухливою дівчиною. Довге світло-русяве волосся спадало на гарні округлі плечі, які вона вдало підкреслювала відкритими сукнями. Бешкетні карі очі освітлювалися милою усмішкою, що майже не сходила з обличчя. Прямий ніс, можливо, був трохи завеликий, але зовсім не псував правильних рис обличчя. Загалом, ця молода жінка була сповнена оптимізму і життєлюбства.

Потоцький проводив із нею багато часу — кращого співрозмовника і лікаря від нудьги важко було й побажати. Молоді люди зблизилися як брат і сестра.

Коли через півроку Станіслав повернувся до Кристинополя, він зрозумів, що сумує за Жозефіною. Швидше за все, це було не кохання, а потреба у спілкуванні, навіть у мовчанні, але вдвох. Потоцький розривався між Кристинополем і Дуклею, та й батько відпускав дочку зі Станіславом у Кристинопіль. Молодість бере своє, і якось, прийшовши до спальні дівчини, Щенсний там і залишився.

Почався новий етап їхніх стосунків: вони стали коханцями. Тепер у графа Станіслава вже не лишалося шляхів до відступу, він був приречений на шлюб із Жозефіною Мнішек.

Граф Георг Август радісно сприйняв прохання Потоцьким руки і серця Жозефіни.

— Я дуже задоволений, діти мої, що ви прийшли до такого рішення. Для нашої родини дуже велика честь поріднитися з вашим родом, Станіславе, і твої батьки мріяли мати своєю невісткою Жозефіну. Але чи сильні ваші почуття? — запитав граф Мнішек.

— Так, графе, — почав Станіслав, але Мнішек перебив його:

— Сподіваюся, після весілля ти називатимеш мене батьком. Хоча можеш починати вже зараз.

— Я старатимуся, — трохи зніяковів Потоцький. — А на ваше запитання відповім, що кохаю Жозефіну й докладу всіх зусиль, щоб вона була щаслива зі мною.

— Тату, я теж кохаю Станіслава, — тихо промовила дівчина, і її обличчя вкрилося рум’янцем. — Мені дуже добре з ним і спокійно.

— У такому разі, діти мої, я благословляю вас. І з нетерпінням чекаю онуків. А тепер, не відкладаючи надовго, нумо вирішувати, як і де влаштуємо весілля.

— Якщо чесно, наші думки розділилися, — відповів Станіслав. — Я прихильник тихого весілля, а Жозефіна (тут Потоцький усміхнувся) вважає, що нам не личить бути скромними. Ну, а святкуватимемо тут, у Дуклі, якщо ви не заперечуєте.

— Звичайно, не заперечую. А щодо кількості гостей ще подумаємо. Зараз я збираюся з’їздити до Варшави на сейм, а після приїзду все і вирішимо.

— Так, татку! — вигукнула Жозефіна. — А ми хочемо на два-три місяці поїхати до Відня, відпочити, замовити собі весільне вбрання, купити подарунки.

Вінчання і весілля призначили на 1 грудня 1774 року.

Жозефіна та Станіслав повернулися з Відня у вересні. За цей час палац Мнішеків помітно змінився. Фасад був заново пофарбований, для вітальні і зали придбано нові меблі, на другому поверсі підготовлено кабінет для Станіслава з масивним письмовим столом, шафою для книг. Великі шкіряні крісла і диван поставили поруч із каміном. І найголовніше: на стіні висів портрет батька Потоцького — копія портрета з Кристинополя.

Граф Мнішек зустрів мандрівників у вітальні, і поки вони вітали одне одного, слуги все несли і несли скрині, плетені кошики, валізи із придбаннями з Відня. За обідом Жозефіна не давала чоловікам вимовити ні слова, ділячись враженнями про поїздку, про красу Відня, про музичні і художні салони. Коли вона мало-помалу вичерпалася, естафету підхопив Станіслав. Він із властивою йому іронією охарактеризував пихатих австріяків і худорлявих австрійок, зате австрійське вино залишило в нього найприємніші спогади.

— Але найбільше нас із Жозефіною вразила «Прощальна симфонія» Йозефа Гайдна: крім імператорського двору, ми прослухали її ще двічі у палацах віденських вельмож.

— Чим же вона вас так вразила?