Розділ 21. Життя триває (1802–1806)

— О! — вигукнув граф Станіслав, уже майже готовий і одягнений. — Ваша кімната, графине, нагадує мені поле битви під Берестечком.

— Мені здається, мій сьогоднішній туалет ніколи не буде закінчено, — зітхнула Софія. — І ми приїдемо тільки до середини обіду. А у герцога Армана завжди така вишукана кухня, що не можна пропустити жодної страви.

Обід мав відбутися в новому саду, причому слово «сад» Рішельє вимовив з особливою гордістю.

— Я передбачав вашу іронічну посмішку, коли ви побачили сад, — промовив Рішельє, зустрічаючи Потоцьких. — Звичайно ж, він поки не йде ні в же порівняння з тією красою, яку ви створили в «Софіївці» і, я не сумніваюся, в Тульчині. Але ми стараємося.

— Ну що ви, герцоге, в нас навіть у думках не було хоч чимось вас образити, — відповів граф Станіслав. — Ви вже влаштувалися в Одесі?

— А знаєте, що для мене виявилося найважчим тут?

— Напевно, розібратися в паперах, бюджеті, схемах торгівлі і переміщення товарів? — напіввідповів-напівперепитав Потоцький.

— Скажу відверто: це було складно, але найбільші складнощі я відчув не в цьому, — усміхнувся Рішельє і запитально поглянув на графиню.

— Мені здається, найскладнішим було налагодити відносини з місцевим населенням. Я чула, тут зібрані вершки суспільства з різних країн світу.

— Навпаки, графине! Ці люди покидали свої насиджені місця в пошуках кращого життя, тому з радістю сприймають усі мої пропозиції щодо оновлення міста. А який тут дух свободи і взаємоповаги! Мені навіть не довелося нікого умовляти допомогти в будівництві нової лікарні. Скажіть, у якому місті світу будувалися одночасно і православний собор, і старообрядницька каплиця, і синагога, і католицький костел?

— Герцоге, ви так натхненно розповідаєте. Складається враження, що жодних проблем у вас немає.

— Крім однієї: тут дуже погано приживаються дерева. Кам’янистий ґрунт, посушливі вітри, відсутність дощу місяцями — біда наших зелених друзів. Це відчув на собі Фелікс Дерибас, брат засновника нашого міста, а тепер і я. Але ми перетворимо Одесу на квітучий оазис! Тому я дуже вдячний вам, графе і графине, за саджанці та особливо за ґрунт, які регулярно привозять. Більше того, я хочу сьогодні разом з вами посадити по деревцю, щоб ви знову і знову поверталися сюди.

— Залюбки, милий Армане, — усміхнулася йому у відповідь Софія.

Принесли саджанці каштанів з уманських розсадників, і Потоцькі з Рішельє посадили деревця в підготовлені лунки.

Герцог попрямував зустрічати інших гостей, серед яких були Любомирський, Чарторийський, Собаньський, Браницький. Після привітань усіх запросили до великого намету на обід.

Увійшовши, гості здивувалися, а потім розреготалися і заплескали в долоні: біля розкішно сервірованих столів замість стільців стояли мішки із пшеницею.

— Ну, ваше світлосте, уважив нас, дуже порадував, — голосно сміючись, сказав граф Браницький. — Тепер бачимо, що ми для тебе — бажані гості.

— Радий, що догодив вам, панове, від сьогодні процвітання Одеси багато в чому залежатиме і від ваших поставок, і від ваших комерційних угод.

Такий початок обіду сприяв розкутому спілкуванню за столом. Серед багатьох інших страв були подані страви із сімейних рецептів Рішельє: перепела а-ля Рішельє, буден Рішельє, годив від кухаря маршала Рішельє.

— Панове, пропоную всім вам не лише займатися комерцією в Одесі, а й побудувати тут свої будинки без усякої плати за землю за єдиної умови — якомога швидше, — звернувся до присутніх герцог.