Розділ 21. Життя триває (1802–1806)

Як не дивно, важче за всіх пережив убивство Павла Юрій, якого імператор свого часу вислав з Петербурга.

— Імператор був милостивий до мене, — зітхнув Юрій, — навіть кілька разів пробачав мене. Хоча його примхливість і вимогливість, щоб усе робилося тільки так, як він надумав, часто виводили наближених до двору з себе.

— Павло Петрович був цікавим співрозмовником і непогано розумівся на архітектурі, — задумливо мовив граф Станіслав, згадуючи свою зустріч з імператором у Вишнівці.

— Цікаво, з якими почуттями Олександр посів престол, на якому були по-звірячому вбиті і його дід, і його батько? — запитала Софія.

— Так, у Росії важко довго всидіти у царському кріслі, — відповів їй Станіслав.

У березні 1802 року Станіслав Потоцький почав оформляти ще одну справу — купівлю у Вінцентія Потоцького Ковалівки і Немировського ключа з безліччю селищ, що належали останньому.

— Стасе, — обережно зауважила Софія, — чи не занадто ти розпорошуєшся у витратах? Ти ж сам казав, що необхідно дещо стримати грошові витрати і зробити хоча б невеликі заощадження.

— Так, люба, саме так я і говорив. Якщо чесно, Софі, боргів у нас зараз дуже багато. Ми вже витратили 15 мільйонів на «Софіївку». Будинок і парк у Печері обійдеться мільйонів у вісім. Вінцентій просить за свої маєтки шість із половиною мільйонів. Гроші колосальні. Але я чомусь абсолютно спокійний. І не тільки тому, що нові придбання належатимуть дітям, я впевнений, що ми з тобою впораємося з цими проблемами: я отримав кредити в банках Києва і Петербурга під порівняно невеликі відсотки. В маєтках Вінцентія налагоджене виробництво рушниць і шабель, а на мануфактурах виготовляють і килими, і скатертини, і ще безліч усякого дріб’язку. У Ковалівці кінний завод щорічно приносить великий прибуток. Ліси й сади ми з Вінцентієм висаджували одночасно, і взагалі майже все він робив за моїми порадами. Гроші повинні працювати! Я маю намір написати листа імператору Олександру з реальною пропозицією.

— Ти знову щось придумав, mon ange?

— Усе як завжди дуже просто, мій друже. Пройдімо до бібліотеки.

У бібліотеці граф Станіслав розгорнув карту України.

— Одеса! Саме це місто зараз у центрі всіх моїх поривань. Уже зараз і я, і Любомирський, і Чарторийський готові набагато збільшити потік товарів через одеський порт. Насамперед, це пшениця, мед, мануфактурні вироби. І якщо побудувати там великий порт, усі ці товари потечуть і до твого рідного Константинополя, і до Греції, і далі, далі — до Італії, Франції, Гамбурга… А нам Одеса цікава ще й тим, що вантажі туди можна доставляти по Дністру. Ось тут, — Станіслав показав на карті, — у Ямполі, ми побудуємо причал для прийому і відвантаження товару, і тоді кораблі (а це, думаю, будуть галери) зможуть швидко і дешево переправляти товари до Одеси!

— Ти зараз більше схожий на навіженого хлопчиська, ніж на п’ятдесятирічного чоловіка, — усміхнулася Софія.

Незабаром з Європи прибув Анатолій Федорко. Графиня Софія, не давши йому відпочити, відразу ж призначила зустріч у театрі.

— Графине, мені, здається, вдалося виконати завдання, яке стояло переді мною, — із запалом почав капельмейстер. — У Відні зараз новий король музики — молодий композитор і піаніст Людвіг ван Бетховен. Його музика чудова, слухати її — одне задоволення. До того ж, кажуть, зараз він закоханий, і це додає його музиці пристрасті і роздумів, а іноді й смутку.

— Що ж цікавого і, головне, доречного ти привіз, милий Анатолію? — з нетерпінням запитала Софія.

— «Творіння Прометея, або Влада музики і танцю».

— Звучить заманливо.

— Цей балет Бетховена вперше був представлений публіці у минулому році в придворному театрі і до цих пір має нечуваний успіх. Лібрето і хореографію розробив Сальваторе Віта. Коли два справжніх майстри збираються разом, виходить справжній витвір мистецтва.

— Розкажи хоч удвох словах про балет…