Розділ 19. Порожнеча й відродження (1797–1799)

І ось тепер починався один з найдивовижніших етапів життя наших героїв — вони були разом, і ніщо не могло перешкодити їхньому щастю!

Через три тижні Софія народила сина, якого Потоцькі назвали Олександром. Метцель розпорядився посадити в «Софіївці» ще один берест.

У травні до Тульчина несподівано приїхав Ян Потоцький.

На цей раз Ян повертався з подорожі на Кавказ, де пробув більше року.

— Я трохи поживу у тебе, — звернувся він прямо з порогу до Станіслава. — Хочу в тиші впорядкувати свої думки. Скажу тобі по секрету: задумав написати дві дрібнички.

— Що, знову? — засміявся граф Потоцький.

— Так, одна з них — щоденник моєї останньої поїздки «Подорож до Астраханських і Кавказьких степів».

— А друга?

— Унікальний твір, я навіть назву придумав — «Рукопис, знайдений у Сарагосі». Все, що я написав і видав до цього, не йде ні в яке порівняння з задуманим. Цю книгу я писатиму довго, може, до кінця свого життя або поки не набридне. Побудована вона буде на новелах, які додаватимуться і додаватимуться, поки у мене вистачить життєвих сил. Тут і містика, і фантастика, і казки, і бувальщина — все, що накопичилося в цій дурній голові.

Ян постукав себе по голові і голосно засміявся.

З наступного дня гість засів у бібліотеці і почав одержимо працювати. А в помічники собі несподівано взяв Констанцію, сімнадцятирічну доньку Станіслава і Жозефіни. Дівчина чудово орієнтувалася в бібліотеці і чи не на першу вимогу знаходила в цьому величезному сховищі потрібну письменнику книгу. При цьому Ян Потоцький міг годинами мовчати, обдумуючи сюжет або окрему фразу, а Констанція тихенько сиділа поруч, чекаючи чергового питання або прохання допомогти.

Через якийсь час Ян звернувся до Станіслава як завжди з несподіваною пропозицією.

— Я хочу просити руки твоєї дочки. Як ти до цього ставишся?

Принагідно зазначимо, що Ян був старший за Констанцію на двадцять років.

— Ти вистрілюєш, як корок із пляшки з шампанським! — вигукнув Станіслав, ледь не поперхнувшись за обідом. — Це твоя чергова вигадка-дрібничка?

— Тату, — жартівливо відповів Ян, — ваша жорстокість іноді вражає. Не будь я Потоцьким, уже образився б.

— Ну що ти, Яне, — втрутилася в розмову Софія. — Станіслав — добрий чоловік. Але постав себе на його місце: ні з того ні з сього просять руки його дочки. Врешті-решт, потрібно хоча б поцікавитися її думкою.

Станіслав наказав слузі негайно покликати Констанцію. Дівчина не змусила себе довго чекати. Граф як міг ласкаво звернувся до дочки:

— Не хочу надовго затягувати розмову, тому відразу звертаюся до тебе з питанням: цей уже досить літній чоловік робить тобі пропозицію стати його дружиною. Я не кваплю з відповіддю, бо вирішується твоя подальша доля. Думати можеш скільки твоїй душі завгодно. Чоловік він добрий, але великий непосида, так що тобі доведеться або мотатися з ним по всьому світу, або частенько залишатися на самоті.

— Тату, — несміливо почала Констанція, — я теж не зволікатиму з відповіддю. У мене вже було досить часу все обдумати. Я згодна.