Розділ 14. Від Криму до Петербурга (1789–1791)

— О так! Ви абсолютно праві, дорога. Красу потрібно продавати дорожче! — не надто доброзичливо відповіла цариця.

— Незатребувана краса швидко згасає і…

— Ні слова більше, голубонько, інакше… Я сьогодні не маю наміру вправлятися у словесних баталіях, — єхидно промовила Катерина і повернулася до генерала вже з іншим виразом обличчя — ласкавим і усміхненим.

— Графе, як вам Петербург? Адже ви тут уперше?

— Петербург — справжня столиця, ваша величносте. Місто гарне і суворе. Тут як ніде відчуваєш, що людина може домогтися якщо не всього, то принаймні багато чого.

— А ось вашій дружині в Петербурзі не вистачає сонячного світла. Бач, як князь у палаці розстарався, скільки лампіонів запалив.

Близько дванадцятої оголосили вечерю. І знову настав час дивуватися вигадці князя. Там, де ще недавно був театр, стояли накриті столи, над якими звисали різнокольорові кулі-світильники. Брак місця для всіх запрошених князь вирішив дуже просто: дами сиділи, а кавалери їм прислуговували. Винятку князь не зробив навіть для себе (він доглядав за імператрицею). Катерина, щоправда, не дозволила йому це зробити і посадила поруч із собою.

Виняток усе ж був — це двадцять чотири пари танцівників і наша героїня серед них. Вечеря закінчилася далеко за північ. Відразу після того Катерина II зволила відбути. Потьомкін став на одне коліно і припав до її руки, але царицю чекав фаворит, і прощання вийшло поспішним. А бал тривав до ранку. Після танців «співали з усіма інструментами одну улюблену князем і нині всім містом малоросійську пісню. Справді наспів її досить приємний».

«На бережку у ставка, на дощечці у млинка…» — незвично лунало на берегах Неви.

Зубов зустрічав Катерину, ледве стримуючи лють.

— Ти ж обіцяла бути недовго у цього одноокого. Вважаю, він принизив тебе більше, ніж мене, бо ти вибрала мене, а він цей вибір проігнорував. Значить, йому наплювати на тебе.

Фаворит відверто хотів роздратувати і без того збуджену імператрицю.

— Самовпевнена кокетка! Ти б бачив цей нахабний вираз обличчя. Так розмовляти зі своєю імператрицею, — Катерина похитала головою. — Треба бути або дурепою, або знати, що тебе захистять.

— Ти про кого, матінко? — Зубов поглянув на царицю.

— Про цю вискочку де Вітте.

— Сама б вона ні за що не наважилася так себе поводити, це Потьомкін її напоумив, — далі гнув свою лінію Зубов.

— Та ні, дорогий, боюся, як би все не сталося навпаки. Вона має вплив на людей. На перший погляд, невинні очі, в яких зосереджена чимала сила.

Катерина запросила фаворита до спальні.

— Перехвилювався я і втомився. Але ти ж знаєш, як я тебе безмірно кохаю.

— Ну гаразд-гаразд. Ми придумаємо, як помститися за образи, — заспокоїла його Катерина.