Розділ 10. Тульчин (1782–1786)

Відразу після приїзду до Варшави граф Потоцький був прийнятий королем Станіславом Августом — з великою повагою, почестями, несподіваними навіть для Потоцького. А коли в королівському палаці був призначений бал (весь двір вважав, що на честь Потоцьких, хоча, звичайно, офіційної заяви не було), у Варшаві заговорили про надмірне бажання короля наблизити до себе українського магната. І це було правдою.

— Чув, чув про ваші успіхи, — Станіслав Август простягнув графу Потоцькому обидві руки для привітання. — І дуже радий, що ви йдете своїм шляхом, почавши майже з нічого. А про вашу турботу про підданих уже ходять легенди.

— Так уже й легенди, ваша величносте, — посміхнувся Потоцький.

— Так! Навіть віршик придумали. Ось послухайте.

Король узяв зі столу аркуш паперу:

З Чарторийським — жити,

З Радзивіллом — пити,

З Огінським — їжу приймати,

А з Ржевуським — тільки бовтати,

У Потоцьких — служити,

У Браницьких — вживати.

— Не все проходить гладко, ваша величносте. Завдяки моїм реформам до мене потягнувся потік селян, і не тільки з вільних районів, а й від сусідів. І тепер у мене з’явилися супротивники. Особливо незадоволений гетьман Браницький. Він не приховує своєї злоби і, кажуть, придумав засіб, здатний нашкодити і моєму спокою, і моїй кишені. Але я, при протекції вашої королівської величності, не боюся цього.

— На жаль, гетьман Браницький, мій колишній друг по Петербургу, протиставляє себе варшавському двору. Він зараз в опозиції. Але я не втрачаю надії на відродження колишньої слави й могутності Речі Посполитої і шукатиму шляхи до об’єднання упертих, гордовитих дворян, наступаючи іноді навіть на власне «я». За українські воєводства я більш-менш спокійний. За винятком Браницького, у мене є підтримка воєводи київського Стемпковського, в Подільському воєводстві і подкоморій Липинський, і ловчий Орловський теж на моєму боці. А тепер і в Брацлавському є союзники — це ви і сімейство Грохольських. Планую поїздку до Литви: спробую і там знайти собі прибічників.

— Я завжди радий допомогти вашій величності. Дозвольте висловити вам свої міркування.

— Так-так, графе. Прошу вас.

— Сильна держава повинна мати сильну армію. А наша армія здатна брати участь тільки в парадах!

— Я знаю це як ніхто інший, тому мені і потрібна підтримка всіх вас.

Поява в столиці молодого вродливого подружжя Потоцьких внесла пожвавлення при дворі короля. Частково — через підвищену увагу короля до графа Потоцького. Такі закони придворного життя: щоб догодити своєму монарху, потрібно ретельно стежити за будь-якими змінами в його поведінці, оточенні, а часом навіть вгадувати його думки. Але більшою мірою причиною такого пожвавлення була Жозефіна. Це одразу відчулося в театрі, коли сотні біноклів були спрямовані на ложу, де розташувалися Потоцькі. А вже на королівському балі свою красуню-дружину вивів сам Потоцький. Граф Станіслав був прекрасним танцюристом, володів дивовижною пластикою. Будь-яка партнерка, що танцювала з ним, відразу діставала кілька очок уперед завдяки його танцювальній майстерності. Жозефіна в танцях була під стать своєму чоловікові, і вона розуміла, що їхня пара опиниться в центрі уваги. Графині лестило, що на ній будуть сотні поглядів, як чоловічих, так і жіночих. Вона так знудьгувалася за придворним товариством! Жозефіна перебувала в тому прекрасному для жінки віці, коли кожен рік робив її гарнішою, жіночнішою, елегантнішою. Це помічали всі оточуючі, відзначав і Станіслав, і сама Жозефіна, милуючись собою в дзеркалі. Водночас це був небезпечний вік: хочеться слухати компліменти, мати успіх у суспільстві, залицяння кавалерів здаються такими романтичними! Але ж крім зовнішньої привабливості, графиня Потоцька була ще й тонкою творчою натурою. Малюнки та картини олією були не єдиним видом її творчості. Вона писала невеликі комедії, оповідання, епіграми та вірші. І всі, хто був знайомий з її творчістю, знаходили, що у Жозефіни талант. А таланту необхідні шанувальники, слухачі та критики.

Тож нема нічого дивного в тому, що незабаром у палаці Потоцьких у Варшаві відкрився салон графині Жозефіни, і бути запрошеним туди вважалося дуже престижним: інтелектуальна молодь Варшави ставила п’єси, музичила, обговорювала останні новинки літератури. З часом графиня Жозефіна почала влаштовувати вечері з вигадкою, з пікантним продовженням.

Серед молодих людей, що майже щодня відвідували салон Жозефіни, був граф Юрій Вієльгорський. Він здобув освіту в Парижі, куди був направлений посланником Речі Посполитої його батько Михайло — дипломат, кухмістр великий литовський. У будинок Вієльгорських у Парижі часто навідувалися філософ Жан-Жак Руссо, публіцист Кондільяк. На прохання батька Юрія Руссо навіть підготував проект конституції для Польщі.