Розділ «18 Відьма»

– Чому ж відразу по душу?

– Проходь до хати. – Господиня проігнорувала запитання. – Маріє, не чекай його, йди додому. Тепер я з ним говоритиму.

Молода жінка кивнула та слухняно повернулася, збираючись іти назад.

– Ще побачимося, – промимрив Князевич, аби не виглядати зовсім бовваном.

– Куди дінемось, аякже ж, – відповіла та, не обертаючись.

Відчуваючи себе тепер у повній та абсолютній владі не лише Галини Дорош, а й, за великим рахунком, усього Гайворона, Ігор мовчки і покірно рушив до хати.

Відразу потрапив у полон запахів. Князевич ніколи б не зміг сказати напевне, з чого складається ця суміш пахощів, і, якби потім хто в нього запитав, відказав перше, що зайшло в голову: пахне сухим лісом. Зупинившись посеред передпокою, Ігор не знав, чи треба йому йти далі. Позад себе почув суворе:

– Сядь поки тут. Не йди з цим до хати.

– З чим? – не зрозумів Князевич.

– Сам знаєш. А мені навіть думати довго не треба, такий випал від тебе. – Стара помахала перед своїм лицем правицею, ніби розганяючи дим чи зграю мошви. – Сідай, зараз почнемо приходити до тями. Без цього розмови не буде.

– А хіба буде якась розмова?

– Не дуркуй, чоловіче. Ваші вже зі мною не раз говорили. Нового нічого не почуєш, але тобі все одно баби Галі по службі треба. Сядь уже, скільки разів казати!

Це вже звучало, мов справжній наказ, і Князевич опустився на міцно збитий грубий ослін біля стіни. Ранкові «ліки» вже поволі переставали діяти, тож справді треба було щось робити. Зняв картуза, не знаючи, куди діти, примостив скраю столу.

Стара тим часом почала дивні та водночас прості приготування. Спочатку винесла з хати баночку з-під майонезу, наполовину наповнену якимось порошком непевного кольору. Затим поставила поруч півлітровий слоїк, третину займала сірувато-коричнева рідина. Нарешті, поставила поруч літрову банку, закриту капроновою кишкою. Її відкрила першою, сіни наповнилися різким і знайомим уже запахом міцного самогону.

– Довго з тобою баблятися часу в мене нема, – пояснила баба Галя, хоча від цього Ігореві дійство зрозуміліше не стало. – Спробую дати тобі ладу швидко. Боляче буде, потерпи. Зате людиною звідси підеш. Думати хоч зможеш, тобі зараз ох як мізки потрібні!

Зачерпнувши чайною ложечкою з маленької баночки, стара мовчки піднесла порошок йому до лиця.

Пахнуло чимось, схожим на сухі гриби.

Ігор слухняно, мов дитина в лікаря на прийомі, ковтнув порошок, скривився – він виявився гірким.

Поки він морщився, баба Галя обережно, тоненькою цівкою, перелила відвару з півлітрового слоїка у велику столову ложку. Ігор покірно ковтнув і це, від чого очі полізли на лоба: рідина виявилася навіть гіркішою за дивний порошок, причому ще огиднішою на смак. Не бувши в змозі поворушити зв’язаним гіркотою язиком, Князевич лиш помукав, даючи зрозуміти – хоче води. Замість того стара влила в склянку горілки, небагато, грамів із п’ятдесят, мов медичну дозу.

Це Ігор ковтнув, не опираючись. Легше не стало, гіркота нікуди не щезла, та все ж таки певний ефект міцна рідина справила – на короткий час стало легше.