Розділ «18 Відьма»

Саме прочищений мозок дав Князевичу змогу впорядкувати рій думок, який гудів у голові. Несподівано для себе Ігор зробив відкриття, яке за інших обставин і геніальним здогадом не варто було б назвати. Те, що стукнуло й оформилося в упевнену версію, до нинішнього ранку лежало на поверхні, ніким не помічене. Справді, в такому напрямку ніхто ще не міркував, і пояснити все досить легко: нікому з попередників Князевича просто не випадало нагоди провести очевидні паралелі. Зробивши з них не менш очевидні та логічні висновки.

Щоб остаточно оформити розхристані думки і закріпити їх, Ігор навіть зупинився посеред вулиці, машинально поздоровкавшись із кимось, хто привітався з-за паркану.

Вчора біля клубу йому простягнули кухоль із водою.

Він машинально взяв ту воду й випив її. Без застережень, без задньої гадки. Тільки коли хтось із темряви пожартував, Ігор на мить уявив – вода, звичайна вода в кухлі може справді виявитись отруйною. Це лягло на обставини, в яких він розбирається, – і він тут же почав блювати. Спрацював рефлекс: непереборне бажання вивергнути з себе мертву воду. Але потім знову брав простягнутий кухоль і пив із нього, вже нічого не боячись.

Нині Галина Дорош простягнула йому спочатку міцний відвар із трав – і він узяв його та випив, навіть не думаючи про небезпеку. Так само повівся, коли баба Галя пригостила його трав’яним чаєм. Він просто не міг уявити можливість отруєння – смертельного отруєння.

Боячись загубити тоненьку нитку логіки, Князевич навіть примружив очі, фізично відчувши власне зосередження. Пробігли звичні мурахи, отже, мислив правильно, у потрібному напрямку.

Софія Новицька, Андрій Іванович Лизгунов, Юрій Боровчук. У кожного з них у шлунку виявили смертельну отруту. Токсин, котрий потрапив до організму разом із водою. Буквально: кожен із них випив води.

Навіть відставний чекіст Лизгунов навряд чи запідозрить щось лихе, коли хтось знайомий чи навіть незнайомий запропонує ніби між іншим, у процесі якоїсь розмови, просто так, знічев’я випити склянку води.

Хочете водички, Андрію Івановичу? А чого ж!

Софіє Григорівно, ось випийте води, ви втомилися. Можна й води!

Юрку, води хочеш? Та можна!

Усе могло відбуватися так. Або приблизно так. Чи майже так. Це може, навіть мусить означати – мертвою водою кожного з трьох пригостив хтось, кого кожен добре знав. Та навіть можна й без цього: склянку води, як Ігор переконався на собі, за певних обставин можна взяти з рук навіть незнайомої людини.

Від склянки чистої воді ніколи не чекаєш підступу.

Вода завжди безпечна.

Князевич переможно осміхнувся сам до себе. Ось так, а ви кажете – містика.

Тепер цей висновок слід якось прив’язати до чистих рук кожного з трьох мерців. Ігор чомусь підозрював: варто пояснити цю малозначущу, на перший погляд, обставину, і почне вимальовуватися, не більше і не менше, коло підозрюваних.

Зрештою, хай хто б там що казав, воно, за високим рахунком, уже може окреслитися.

Софія Новицька зіпсувала життя Антонові Мазуру.

На Юрія Боровчука напевне має великий зуб родина Марії Романів.

Андрій Іванович Лизгунов – давній ворог Галини Дорош. До того ж аманітин, що вбив усіх трьох, міститься в грибах. Нині Ігор не просто побачив, що баба Галя чудово дає грибам раду та здатна перетворити їх на будь-яке зілля, а й випробував це на собі. Лісові гриби можуть вилікувати так само швидко, як убити.