Розділ «III. Детектив»

— Здачі не потрібно, — сказав він. — Якщо хочете говорити про роботу, позбирай усіх. Скільки вас є?

Він біг до інших так, що ті подумали, що сталося щось страшне. Вони перекинулися кількома словами, і вся команда зібралася біля недомитого білого авто.

— Завдання таке, — сказав водій. — Тут недалеко в центрі міста в одному будинку помер чоловік. Завтра зранку його ховатимуть. На похорон прийдуть люди. Ваше завдання прослідкувати, хто з них куди поїде після похорону. Кожен із вас вибирає собі одного і слідкує за ним. Тільки коли він або вона прийде додому, ви записуєте адресу і повертаєтеся сюди. Тут ми зустрічаємося. Зараз я вам дам по п’ятнадцять гривень. Після виконання роботи кожен отримає по двадцять. Один із вас, той, хто знайде потрібну адресу, отримає приз — п’ятдесят гривень. Ну що, беретеся за роботу?

Хлопчаки стояли і нерішуче мовчали. Напевно, вони залюбки взялися б, але похорон і кладовище — не найприємніші речі — стримували їх.

— Ну, як хочете, — зауважив водій вольво, — кажіть, так чи ні. Якщо ні, то я поїду інших шукати.

Хлопці тихо пошепотілися, і один, найстарший з вигляду, спитав:

— А нащо це вам?

— Я веду приватне розслідування. Мені платять родичі померлого, я плачу вам, оскільки без вашої допомоги не впораюся.

— А ви що — приватний детектив? — знову запитав найстарший.

— Можна сказати й так.

— А покажіть документ!

Водій тільки засміявся.

— Ну я ж не питаю у вас документ, який дозволяє вам мити тут машини! Хлопці, ви або згодні, або відмовляєтеся, тоді я їду звідси, бо не маю часу.

Вони перезирнулися і згодились, пообіцявши привести ще й інших членів свого «підприємства». Зустріч було призначено біля головного входу на кладовище.

Наступного дня біля центральних воріт кладовища можна було побачити групу школярів з вихователем. Діти тримали в руках по кілька жовтих квіток.

Білого вольво старої моделі поруч не було. Проте його водій, стоячи серед хлопців, про щось розмовляв з ними.

— Отже, зробимо так, — повчав він. — Будете слідкувати за тими, які діставатимуться до центру. Тільки не гомоніть, спокійно, щоб на вас нг звертали уваги. Зараз почнеться. Якщо хтось сяде тут на таксі, то за ними поїду я сам. Той, хто за ними повинен слідкувати, поїде зі мною.

— Я маю велосипед, гоночний! — несподівано заявив найстарший. — Я на ньому приїхав. По вулицях за будь-якою машиною встигаю!

— Нехай буде, — погодився детектив. — Розумно.

— Але… — хлопець був не промах, — це вийде дорожче.