TextBook Двері кабінету розчинилися, і хтось покликав:
— Назаре Григоровичу! Ви є?
Це примусило його швидко сховати пістолет.
— Так… — лікар, наче опритомнівши, вийшов з підсобки до кабінету. — Що?
— Головний дзвонив, вас терміново хоче.
— Таж я нібито вже у відпустці…
— Але ж ви тут! Казав — негайно.
— Добре, йду…
Двері за жінкою, що передала повідомлення, зачинилися.
— Мене головний кличе… — Він знову присів на стільчик навпроти Бориса. — Віталію, я… ти дочекаєшся мене?
— Так, — відповів Борис.
— Точно?
— Точно.
— Знаєш що? Давай покладемо його ось сюди, — лікар показав на шухляду столу із замочком, — і замкнемо. Тимчасово…
— Ні, — відповів Борис. — Не хвилюйтеся, я не зроблю цього тут. Тим більше ви ще не відповіли остаточно на моє запитання. Поки не скажете, я не зроблю цього взагалі.
— А потім?
— А потім зроблю. Якщо ваша відповідь…
— Ти розумієш, що верзеш?! Ти пропонуєш мені прямо штовхнути тебе до самогубства!
— Самогубство, — відповів Борис, — це по відношенню до того, хто мав би жити, а взяв і застрелився. Тому до мого прикладу цей термін не підходить. Так що не карайте себе. У моїй смерті винні ви не будете. Навпаки, ви подарували мені можливість розпорядитися рештою життя, своїм часом так, як я вважав за потрібне. За це я поважаю вас найбільше за всіх людей. Те, що я прийшов сьогодні діставати вас таким… Просто вияв слабкості. Тимчасова слабкість… Ви мусите розуміти…
— І все-таки давай його сховаємо, ну, тимчасово…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Амністія для Хакера» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXXIX. Розв’язка“ на сторінці 9. Приємного читання.