Розділ «XXXVI. Момент істини»

— Це назва всієї кореспонденції, — пояснив Карпович. — Так. Пошта прийшла з Брюсселя.

— Звідки?! — скривився майор. — Він що, вже у Брюсселі?

— Ну… Зовсім не обов’язково, я гадаю. Просто пошта відправлена звідти. Складається враження, що існує ще один банк «Трансєвроінвест». Свого роду копія того. Чудеса…

Двері до комп’ютерної відчинилися, і туди влетів сам генерал.

— Так… — Панасюк виглядав невиспаним і знервованим. — Проводиться важлива операція… Без відома начальника, я так розумію…

— Пробачте, Олександре Миколайовичу, — сказав Кобища, — все так нагально сталося… Мене самого з ліжка витягли… Я, як збагнув, про що йдеться, геть усе забув.

— І про що ж ідеться?

Від Панасюка добряче тягло спиртним. Очевидно, він встиг гарно прикластися перед сном.

— Йдеться про кореспонденцію електронною поштою, яка, судячи з усього, має відношення до справи Ромазана. Принаймні так повідомив чоловік, який анонімно телефонував годину тому.

Панасюк, непривітно глянувши на майора, схилився над Карповичем.

— Ну, що ти там намацав?

— Кореспонденція прийшла щойно. Називається «Хакер». Відправлена з брюссельського відділення банку «Трансєвроінвест». Оператор працює через сервер у Роттердамі, в Голландії… Але він не є абонентом цього сервера. Звичайний прийом, коли хтось хоче залишитися анонімним користувачем. Те саме, що й учора. Ось маємо…

Обидва програмісти працювали на повну…

— Ось маємо, — вів далі Карпович, — підключення до роттердамського сервера через Нью-Йорк… Зараз…

— А де він сам? Звідкись він мав залізти перший раз!

Говорив тепер виключно Панасюк. Кобища і всі інші мовчки стояли поруч.

— Де він може бути, пробуємо встановити. Але він плутає сліди. От знову…

— Що?!

— Ейнтрахт… До нью-йоркського сервера він підключився через Ейнтрахт.

— А що з самою кореспонденцією? — обережно нагадав Кобища. — Що там? Можна взнати?