Розділ «XVIII. Полювання (продовження)»

— Але найбільше, Олег каже, його цікавили саме дискети, — втрутився Карпович.

— Отже, дискети… — пробурмотів Кобища.

— Так, судячи з усього, він шукав на них якусь знищену раніше інформацію.

— Ти все в нього з’ясував? — запитав майор в Карповича.

— Ніби все, — відповів той. — У разі чого є телефон.

— Дійсно, є телефон, — погодився Кобища. — Не виключено, він тут більше не з’явиться. Скоріш за все, так і буде. А якщо з’явиться… — Він глянув молодикові в очі. — Як вас звати? Олег? Від сьогодні у вашому магазині працюватиме двоє наших людей. Гадаю, ви розумієте для чого. Один із них буде охоронцем на дверях, замість того, який стоїть у вас зараз. Другий — також придумаємо щось. А ваше завдання — поводитися цілком природно і не викликати підозри своїм переляканим виглядом, як зараз. Боятися, повірте, немає чого. Просто цього типа ми мусимо зловити. Це зрозуміло?

Тому залишалося тільки кивати головою.

— Якщо ж він якимось чином вийде на вас поза роботою — ось номери телефонів. Це мій мобільний. Це робочий. Ви зрозуміли? Не бійтеся, ще раз кажу. Брати його біля вас ми не будемо. Лише слідкуватимемо. Ось так. Гадаю, ви розумієте, що від чіткості та правильності ваших вчинків залежить і ваше майбутнє. А заразом пригадайте ще — про що говорили, можливо, щось привернуло увагу. Будь-яка дрібниця може виявитись корисною.

Кобища підвівся, щоб іти, а Олег смикнувся був за ним, ніби щось пригадав.

— Що, ну? — запитально глянув на нього майор. — Згадав щось?

— Та так… — ніяково знизав плечима той. — Дурня… Він ще пожартував, що хакером хоче стати, коли я запитав, навіщо йому комп’ютер.

— Хакером, кажеш? — Кобища запхав руки у кишені й багатозначно подивився на колег. — Ти, Олежку, ще позгадуй. Серйозно. Це тобі здається, що дурня, а насправді…

— Ну що? — відразу ж накинувся майор на Карповича, щойно вони сіли в авто.

— Людина, яка починає з азів.

— Х-хакер… — зневажливо пробурмотів Кобища. — Точно?

— Поза всякими сумнівами.

— І що це означає?

— Схоже на те, що він заволодів цінною інформацією, якою не знає, як скористатися, і намагається вирішити проблему самотужки, щоб не ділитися прибутками…

— Принаймні такий висновок напрошується, — погодився майор. — Чорти б забрали… Він вислизнув. У самісіньких руках був! Уже вдруге! Тепер, якщо не станеться ще чогось… Борю!

Сердюк, який їхав на передньому сидінні, обернувся до шефа.