Розділ «XVIII. Полювання (продовження)»

— …Робив це через мобільний телефон. Дороге задоволення. А так — іди до будь-якого інтернет-клубу і там займайся хакерством. Так, до речі, найчастіше і роблять — безпечніше.

— Що ж він міг робити з комп’ютером?

— Ну, міг працювати з інформацією, яка має певну цінність, так би мовити, у закритому інформаційному просторі. Якщо припустити, що у квартирі Косовської він знайшов дискети, або компакт-диск, або знятий з іншого комп’ютера вінчестер, що містить ту чи іншу інформацію, то все може виглядати доволі елементарно — він знайомиться з цією інформацією і вибирає потрібну або думає, як її використати.

— Тоді він, по суті, ніякий не хакер!

— Ну звичайно… — знову посміхнувся Карпович.

— І що ми можемо вигадати, з вашої точки зору?

— Ну що… — замислився той. — Встановити магазин, де куплено комп’ютер, украй необхідно. Кожна машина має свій ідентифікаційний код. Ми мусимо її ідентифікувати. Ми не можемо зараз знати, про що йдеться, але, безперечно, існує така можливість, що цей… — він затнувся, — … «хакер» вийде в інтернет. Тоді шансів зловити його, ідентифікувавши машину, стане більше.

— Як зловити?

— Ну, це вже, як то кажуть, не мої проблеми.

— Гм… — Майор тільки почухав потилицю. — І все таки… Що може бути на тих дискетах або, як ви кажете… браунінгу? Ну, ви ж спец!

— На вінчестері, — посміхнувся Карпович. — Будь-яка інформація. Тому сформулюйте своє питання таким чином: «Яка інформація може мати велику цінність?» І шукайте відповідь.

Наступного дня мобільний у кишені майора пищав із самісінького ранку, не даючи подумати й дратуючи до нестями. Але о дванадцятій двадцять він запищав так, що Кобища кинув усе й помчав через півміста на вулицю Монастирську.

Трохи наляканий молодик сидів у темній службовій кімнаті в компанії Сердюка та Карповича.

— Розповідай, — коротко наказав Кобища, гупаючись у звільнене Сердюком крісло. — Тільки я тебе прошу, дорогенький, усе докладно, не забудь нічого.

— Ну що… Прийшов він два тижні тому, сказав, що хоче купити комп’ютер, сам не знав який. Я питав, для чого йому, він не сказав нічого путнього, мовляв, хоче навчитися працювати на ньому. Він взагалі у цьому без найменшого поняття. Узяв третій «Пентіум»… Мені двадцятку дав за консультацію. Я ось тут йому елементарні речі пояснював — як увімкнути, як вимкнути… А! Книжку в мене купив — посібник з «Віндовс»… Ну ось наче і все.

— Ти ж кажеш, ще приходив! — нагадав Сердюк.

— Так, приходив. За чотири дні. Навчився деяких елементарних речей, виникли нові запитання, ну, словом, як і мало бути… А потім дзвонив, питав по телефону, як деякі програми запускати.

— Хто, звідки — не казав?

Кобища засипав його запитаннями, які билися, наче об глуху стіну.

— А-а… — раптом згадав хлопець. — Цікавила його одна програмка… Відновлює стерту інформацію. Навіть серед ночі подзвонив мені.