Розділ «XVIII. Полювання (продовження)»

— Вас не токне? — запитав майор.

— Вже зробили, — відповів експерт, розглядаючи під лупою від’єднане «нутро". — Так, я цілком згоден… Забираємо.

— Що знайшли?

— Ну, кажіть, Анатолію… — підштовхнув Приходько Птеродактиля. — Ваша знахідка.

— Це, звичайно, попередні міркування, — швидко, по діловому почав програміст, — але схоже, що у цьому приміщенні працювали на комп’ютері.

— Звідки ви взяли? — запитав Кобища.

— Для підключення комп’ютера до мережі потрібні інші розетки, ніж ті, що стоять у наших квартирах, бо штепселі в них більші. Усі цивілізовані користувачі купують відповідні перехідники. В принципі можна під’єднати і так, якщо добряче натиснути. Потім витягнути штепсель із розетки надзвичайно важко. Тут розетку мало не з м’ясом видерто. До того ж на корпусі — ось Андрій Петрович підтвердить — сліди цього нестандартного штепселя. Внутрішні латунні частини розетки також пошкоджено — гнізда наче розігнуті.

— А що, ніякі інші електроприлади не мають подібних штепселів? — похмуро запитав Кобища.

— Ну чому, мають, — посміхнувся Карпович. — Я ж кажу, це лише припущення…

— Є ще якісь докази?

— Тільки це, — розвів руками Карпович, вказуючи на аркуш паперу з автографом кілера. — Хакер — це людина, яка повинна працювати на комп’ютері.

— Ну, цього, мабуть, замало, — Кобища замислився. — Але версію будемо проробляти. Де Величко? Ти ще тут? Іди підключайся до Можейка. Працюйте зі свідками. Основне зараз — з’ясувати, хто бачив чоловіка з фоторобота та Наталію Косовську, які виходили з будинку. Хто бачив чоловіка та жінку, які б несли… — Кобища знову повернувся до програміста. — Як це найзручніше було б транспортувати?

— Ну, один чоловік легко може перенести цілий комп’ютер, якщо запхати просто по частинах до валізи. Якщо тягати в упаковці, то, звичайно, незручно. Якщо ж він має портативний варіант комп’ютера — ноутбук, то це зовсім невеликий кейс. Узагалі, у нас тут виникли деякі ідеї з приводу цього… — Карпович озирнувся на Величка.

Але тут до помешкання увірвався Сердюк, радісно трусячи над головою якимось картоном.

— Ось! — горлав він. — Просто на сусідньому смітнику! Стоїть, як кінь! Диви!

Він простягнув одну картонку Карповичу. На ній було зображено монітор. Увесь картон, змоклий від дощу, він кинув просто на підлогу. Карпович відкинув непотрібні частини упаковки і витяг із купи дві, оглядаючи написи та символи на них.

— Де ти це знайшов? — запитав Кобища.

— Я ж кажу, біля сусіднього будинку на смітнику…

— Бігом у цей будинок. Бери хлопців. Хто з мешканців викидав найближчими днями упаковку від комп’ютера? Ну!

Сердюк вислизнув із квартири, а Кобища сів і витягнув нову сигарету.