Розділ «X. Квартирант (продовження)»

Вона нарешті усвідомила, що в кімнаті поруч із нею лежать два мертвих тіла, підхопилася зі стільця і вибігла за ним у коридор, де й стала, притулившись до стіни.

Борис зайшов у туалет і зробив перше, що спало на думку: став на унітаз, ухопив і смикнув вентиляційну решітку, яка подалася навдивовижу легко. Там зяяла порожнеча. Запхавши руку, він мацнув по стінках вентиляційної шафи і відчув, як щось гостре дряпнуло по долоні. Це виявився цвях, забитий між цеглинами зсередини. Обмацавши його голівку, він знайшов нитку, на якій щось звисало донизу. Це виявився невеличкий поліетиленовий пакет із пачкою дискет.

Позаду почувся рух. Дівчина прослизнула до дверей, де й зіщулилася під його поглядом, не знаючи, чого чекати. В одній руці квартирант тримав пакетик з дискетами, в другій — пістолет з глушником. На ній уже була куртка й туфлі.

— І куди ти? — запитав Борис, ховаючи пістолет за пояс штанів. — Куди ти втечеш? Вони тебе знайдуть і зроблять те, що обіцяли.

Вона стояла, притиснувши долоні до рота, і дивилася на нього.

Надягнувши і застібнувши куртку, Борис миттєво склав свою сумку і поставив у коридорі біля неї. Ще раз обдивився кімнату, вийшов і сказав:

— Як хочеш. Принаймні біля мене ти матимеш змогу на якийсь час сховатися, і вони тебе не знайдуть. А потім… Ну, словом, потім я матиму змогу подбати про тебе. Вирішуй зараз, бо треба звідси зникати.

Наталчині очі просто випромінювали переляк та відчай.

— Що зі мною буде? — тремтячим голосом крізь сльози запитала вона.

— З тобою все буде гаразд.

— А як я сюди повернуся потім?

— Сюди вже не повернешся, — сказав Борис. — 3 якоїсь причини за цю пачку вони півміста здатні перерізати, не те що одне зелене дівча, в якого від переляку зовсім відмовили мізки! Все! Забудь, що ти тут жила. Візьми документи і гайда!

— Вони там… У верхній шухляді серванта…

Довелося повернутися до кімнати. Два тіла лежали на підлозі у неприродних позах. Дві гільзи кинулися в очі відразу, оскільки виразно блищали на збитій темній доріжці. Борис забрав усі чотири, знайшовши дві інші під столом та кріслом. Потім витяг із верхньої шухляди коробку з документами, але не вийшов відразу після цього, а нерішуче потягся рукою до вази зі штучними квітами.

Він не міг з упевненістю сказати, навіщо зробив це. Напевно, тому, що за цими двома повинен був прийти хтось такий… словом, людина, якимось чином пов’язана з тим, чим займався за життя нездорового вигляду лисий пузатий пенсіонер із будинку з ліфтом допотопної конструкції. Тому і дозволив собі кілер затриматися біля трупів своїх жертв ще на одну хвилину. Навряд чи він спромігся б на таку витівку, знаючи, хто з’явиться тут насправді і тим більше так швидко.

Потім, забравши з коробки документи, Борис ухопив сумку і, на мить прислухавшись, відставив стілець, відчинив двері й простяг руку дівчині.

— А ви точно мене не вб’єте? — Наталя все ще говорила голосно й уривчасто, але тепер це вже був її голос.

Луна розкотилася по сходовому майданчику, так, що, здавалося, це мали почути в усіх квартирах одразу.

— Припини, — попросив Борис, дивлячись їй у вічі. — Припини істерику і замовкни.

Вона не подала йому руки, а прослизнула поруч і швидко, зашпортуючись, пішла сходами вниз. Йому залишилося лише причинити за собою двері.