Розділ «X. Квартирант (продовження)»

Він потяг засув на дверях. Тихо й непомітно. Чи риплять двері ванної? Раніше він не звертав на такі речі уваги. Швидким рухом Борис відчинив їх рівно настільки, щоб пройшло його тіло. Якщо вони й рипіли, то зараз не встигли цього зробити.

— Ну, кажи, сучко, де? Згадуй! Даю дві хвилини. Не згадаєш, доведеться освіжити тобі пам’ять. Зрозуміла? Я тобі вуха й носа повідрізую! І взагалі все, шо стирчить! Де?

Вона часто дихала, і з кожним подихом із грудей виривався якийсь дивний звук — не крик, просто звук. Це був своєрідний шок від переляку. Вони це зрозуміли. Тому пролунав гучний ляскіт. Напевно, від удару долонею по щоці. Так вони намагалися вивести її з цього стану.

Борис обережно, маленькими кроками ступав уздовж стіни до дверей її кімнати, які були прочинені. Ляснуло ще раз.

— Ну? — Їй розжовували кожне слово. — Де дискети або компакт? Або ще щось? Де твій довбаний дядько Ромазан їх тримав? Уже півтори хвилини минуло, суко безвуха. Та вже й безноса…

— Я не знаю!!! — нарешті видихнула вона.

Наталчин голос змінився до неможливого.

— Я не знаю нічого, він мені нічого не давав…

Цієї миті Борис опинився біля дверей і зазирнув до кімнати. Вона сиділа, втиснута у стілець. Один із них ззаду тримав дівчину за волосся, нахиливши її голову назад і заломивши одну руку за спину. Другий стояв над нею, тримаючи лезо ножа біля шиї.

— Ну!!!

Вона закричала. Той, із ножем, схилився ще ближче до неї. Лезо вже втискалося у шкіру.

Обидва були захоплені процедурою допиту і не могли бачити, що робиться позаду. А ось вона… На смерть перелякана, боковим зором Наталя таки побачила картину, яка примусила її на мить забути про ніж біля свого горла. Безмежний подив у її очах примусив і бандита з ножем глянути в той самий бік.

Подив передався і йому, тільки в нього це почуття миттєво змінилося жахом. Він був у курсі подій і все зрозумів, коли побачив незнайомця з кобурою через плече і маленьку чорну дірочку глушника. Лезо ножа на якусь мить відліпилося від шиї дівчини.

Свинцева хвиля вдарила йому в груди, кинула тіло до стіни. Змахнувши руками, він гупнувся спиною на шафу. Рот його роззявився, хапаючи повітря, і тоді з глушника плюнуло ще раз. У те саме місце. Підігнувши коліна, він сповз на килимок.

Другий відчув небезпеку, коли його спільник кудись обернувся. Тримаючи жертву за волосся, він ще не бачив того, хто з’явився у дверях, але вже почув цей страшний звук. Коли ствол у руках незнайомця повернувся в його бік, він зблід і заціпенів.

— До стіни обличчям, — сказав незнайомець, — і руки за голову.

Той виконав миттєво.

— На коліна.

Незнайомець опустився, мало не втративши рівновагу і схопившись руками за стіну. Голос почав у нього прорізуватися відразу. Це було щось знайоме. Віднедавна Борис добре знав, як звучать благання про помилування.

— Стули пельку, — сказав він.