Розділ «Глава 20»

Містичний вальс

— Се ти замовкни, най би ти у Чорний ліс не трафив, старий падлюко! Кого ти судиш? За що? За любов? Ти б на доню свою подивився — чи ж вона присяги своєї не зламала? Чи хоч ніч мій Олекса з нею провів?

Королева спалахнула, розвертаючись до ткалі з такою рисячою грацією, що у Лани мурашки шкірою побігли.

— Та якби твій годованець, хлопко, вдовольнявся челядницями, як інші королі, то не стояв би він зараз на судовому помості! Так ні ж бо, кохання йому забажалось!

— Ти як мою матір назвала?

— Кинь, синку, то тільки слова. Лиш Світло пречисте, яке нам однаково щедро дарує тепло і проміння — і шляхтянці, і хлопці — те відає, хто з нас хто. За мене хай справи говорять — я хлопка, та мужа свого я не зрадила. І від любові не відрікалась ніколи, — цей докір адресувався, безперечно, Світозару, бо той сіпнувся, наче у нього влучила стріла, і пекуче почервонів. — Спини це судилище, Верховний Жерцю Світла!

— Я не можу, — розгублено пробелькотів той, із виду немов полинявши. Уся його велич, де й ділась. — Не можу.

— Та ся твоя донька скажену лисицю обдурить! Ножа тобі в спину заточить і буде всміхатись любенько, бинтуючи рану твою.

— Це так, та вона — моя донька, — інтонаційно виділивши «моя», відповів Світозар. — Чужа кров — то не водиця, а рідна…

— Вища за закон?

— Годувальнице, що ти говориш!

— Те, що відомо кожному, хто нині прийшов на цю площу!

— Не пійманий — не злодій. Я суд спинити не маю права!

— І в пам’ять про те, що колись у нас із тобою було? — із надією, що слабшала щомиті, проте вмирати остаточно не бажала, спиталась годувальниця. Світозар виглядав безпомічним, як місячне немовля.

— Ганнусю…

— Не говори мені нічого більше, — ткаля Ганна розвернулась, так, наче збиралася йти, але в останній момент передумала, і лишилась на місці. Зате у натовпі почалось ледь не зворушення — кожен бажав побачити ту, заради якої король зламав присягу, дану королеві, і гостроязику ткалю, котра наважилася кинути в обличчя Світозару все те, що про його доньку таємно шепотіли по кутках. Та коли голова Ради Старійшин повернувся лицем до короля, з явним наміром оголосити вирок, гомін в юрбі враз зник, наче його й не було, наче не перешіптувались, хитаючи головами у квітчастих хустках, гостроязикі молодиці, і не обмінювались короткими, уривчастими словами розважливі, суворі дядьки. Тут шанували старість, пов’язану з нею мудрість та досвід, і Світлана ще раз переконалась — Рада Старійшин та її Голова мали тут владу куди більшу за владу короля.

— Не годиться, — похмуро мовив Світозар, і сиві вуса його висіли вздовж старечого, в зморшках рота так само похмуро, як і падали з вуст слова, — не годиться королю, забувши свій обов’язок і честь, кохатися з чужинкою.

В юрбі знову зчинився гомін, спочатку суцільний, такий, що не можна було розібрати речі, потім Лана почала розрізняти окремі вигуки, далекі від приязних: «Чужинка!», «Зайда!», «Геть із міста!». Вона хотіла закричати у відповідь, що радо пішла б звідси, якби знала дорогу, та старійшина підняв руку і вигуки припинилися.

— Я не скінчив, — із ледь помітним осудом сказав він, і Світлана могла заприсягнутись, що не менш як половина громади почервоніла, сховавши погляди. — Король, який знехтував власною сім’єю, зрадив дружину і сина заради примарної насолоди, що її дарувала чужинка, може втратити корону. І хоча, — тут уперше за весь час промови в блакитних очах Світозара, що ковзнули по ній, дівчина відзначила щось, схоже на пом’якшення — чи співчуття? — я можу зрозуміти його, король повинен зробити вибір!

— Король має зробити свій вибір! — відгукнулась громада, втупивши різнокольорові нетерплячі погляди в Олеся. Він стояв мовчки, трохи схиливши голову, довге волосся, цього разу нічим не перехоплене, спадало йому на шию, а в блакитних очах читалось вагання. Він роздумує! Після всього, що між ними було — він роздумує! Це відкриття мов вогнем опекло Світлану, і, перш ніж вона встигла нагадати собі, що все це — мара, що це відбувається не насправді, що його рішення ніяк її не зачепить, вона простягла руки до короля в жесті, який одвіку означав благання, і крикнула:

— Ні!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Містичний вальс» автора Очкур Наталія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 20“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи