Розділ «Глава 13»

Як і все геніальне.

— А коси, леле! — ніяк не вгамовувалась Ганна. — Ти тільки поглянь на ці коси, синочку! Вони ж сягають колін.

— Я бачу, — стримано відказав Олесь, та від його стриманості на Світлану аж жаром пахнуло, і, не інакше, як від того жару зайнялись її щоки — а чому б іще? Вона давно перестала червоніти, соромлячись, вона забула, як це робиться, аж доки не потрапила в цю дивовижну країну, де спалахує раз у раз, мов дівчинка-школярка, і, здається, звикає до цього. Лана опустила очі, та панегірики її неземній вроді на цьому не припинились.

Щиро кажучи, волоссям Лана дійсно могла пишатись — і пишалась. Завжди. Довге, густе, товщиною в руку дужого чоловіка, блискуче і шовковисте, воно, крім того, дуже норовливо поводило себе на Ланиній голові — жило, можна сказати, як собі хотіло, ні з ким та ні з чим не рахуючись. Власне на голові воно було пряме, без натяку на хвильки чи кільця, зате від шиї, рішуче розпрощавшись із прямотою, волосся починало завиватись, та не як-небудь, а локонами, на заздрість іншим дівчатам та до захоплення мужчин. Лана згадала Сергійка.

Заради твого волосся можна померти.

А стриженою ти мене розлюбиш?

Ніколи в житті!

А лисою?

Кохана, ну що за питання? Я кохатиму тебе будь-якою, бо ти — це ти.

Отож. Тому краще живи — заради мене і моїх кучерів.

— Це ж який гарний зв’язок зі Світлом!

— Який що? — спам’ятавшись від спогадів, Лана поглянула на годувальницю здивовано. Та, в свою чергу, не зрозуміла питання.

— Як се? Хіба ти, доню, не для того носиш коси розпущеними? Це ж дозволено тільки чаклункам і дівкам в день весілля.

— Так, так, звісно. Я просто замислилась. Зв’язок зі Світлом, — Лана дещо із запізненням пригадала, що з давніх-давен, а деякими особами ще й до сьогодні (до якого сьогодні?) волосся, особливо жіноче, вважалося своєрідним жмутом антен, що забезпечували зв’язок із Космосом. А деякі щиро вірили, що простоволоса заміжня жінка накликує неврожай, хвороби та пошесті.

А ти заміжня, раба Божа Світлано? Дивно. І коли ти тільки встигла заміж вискочити? І, головне, за кого?

Господи, тепер я розумію, чому я маю з тобою такий гарний зв’язок. Практично ніколи не буває зайнято!

Усе залежить від оператора.

У Божому гласі Лані почувся смішок.

Щось ти, Творцю мій, сьогодні грайливий.

А ти що думаєш, раба Божа, я весь час сиджу насуплений, такий, як ото мене на іконах малюють? Вічний страждалець за грішний рід людський і вічний докір своїм виглядом тому самому роду? Нічого подібного! Я не такий! Може в мене бути просто добрий настрій? Хороша погода, янголи файно співають, в Рутенії спокій і мир…