Розділ «Напролом»

— Як ситуація у Нью-Йорку? — запитав його Марк. — Ваші плани не змінилися?

— Ні, будемо з вами співпрацювати, — запевнив його той. — Ми вже готові надати вам машину і літак, не чекаючи двох годин.

У мені все завмерло. Я зрозумів, що не встигну визначити нашу долю наперед і вона визначатиметься за ходом подій просто зараз, уже. Та видно, і це питання також мало вирішуватися лише за його планом.

— Не варто, — натягнуто посміхнувся Марк. — Я вдячний за ваші намагання співпрацювати, але нехай все буде як заплановано. Тим паче, є ще одне питання, яке маємо обговорити.

— Фінансове? — нагадав О’Лірі.

— Саме так. Частину грошей, яку я хочу взяти з приватного рахунку, що не належить вашій державі, я не вважаю фінансовими вимогами. Тут, поруч зі мною людина, котра має законне право на ці гроші, і право це доведене відповідними документами, які також тут. А мої розрахунки з цією людиною — це вже наша приватна справа. Тому, гадаю, ви не вважатиме мене людиною, котра вчинила теракт заради грошей.

— Звісно ні, — розвів руками фебеерівець. — Хоча взагалі факт теракту, гадаю, і ви самі не заперечуватимете.

— Це було вимушено, аби застрахуватися від несподіванок. Якби ця людина, — він вказав на Стенлі, — не схопилася за зброю, ми б з вами не говорили взагалі. Я просто ліквідував би ситуацію у Нью-Йорку так само як і створив її. Але мова про гроші. Ми візьмемо частину з цього рахунку. Я при вас вимагаю від працівників банку ретельного дотримання умов. Якщо, на їхню думку, щось суперечитиме умовам отримання вкладу, вони мають сказати мені голосно і зрозуміло, так, щоб чули журналісти, які присутні у залі. Решту грошей я перекажу на рахунок, указаний вами, так би мовити у вигляді моральної компенсації державі за створену ситуацію. Всі рахунки у банку, звісно, зараз заблоковано, адже тут відбуваються екстраординарні події. То ж прошу вас посприяти відновленню роботи банку, а також вказати цей рахунок. Думаю, десяти хвилин для цього достатньо.

О’Лірі навіть не відповів, лише кивнув і вийшов. Тепер одне питання для мене відпало саме собою. Рахунок з чудернацькими умовами отримання грошей припинить бути небезпечним для нас, та й своє існування взагалі.

Вони впорались швидше ніж за десять хвилин, і щойно О’Лірі знову позбавив нас своєї присутності, Марк наказав мені підвестися. Утрьох, разом з помічником керуючого, ми підійшли до комп’ютерів у відділку банку. Банкір забаг ще й оператора. Працівниця банку, яка також спостерігала за конструктивністю переговорів, майже повністю відійшла від першого переляку і робила все досить вправно.

— Ну як, усі умови дотримано? — голосно запитав Марк.

— У… взагалі-то… — почав мимрити помічник керуючого.

— Прошу вас голосніше і розбірливіше!

— Згідно з угодою, — не здатний впоратися з тремтінням голосу, продовжив банкір, — відповідальний член лікарської комісії, яка проводила обстеження клієнта, має ще й власноруч поставити свій підпис на банківських документах, не зважаючи на те, що медичний висновок наданий за усією формою.

Здавалося, банкір готовий був заплющити очі, відчуваючи, як може поплатитися за своє нахабство, спровоковане цим терористом.

— Докторе Браун, я прошу вас піднятися з підлоги і засвідчити законність наших претензій на цю банківську операцію.

Очевидно, це було те, чого найменше чекав помічник керуючого. Лікар, котрий їхав з нами від шпиталю, у якому мене обстежували, з кряхтінням піднявся і зробив те, що вимагалося.

— Прошу вас лягти на місце. Тепер усе гаразд?

— Так… — промимрив банкір.

— Прошу вас оголосити чітко, як роблю це я.