Розділ «Грім серед ясного неба»

— Скільки?

— Недовго. Нехай тебе тепер нічого не хвилює. І не нароби дурниць. Навіть якщо тобі схочеться перейти дорогу й купити хот-дог, питай у мене. Ти зрозумів?

Я кивнув.

— Більше несподіванок не буде, — упевнено промовив Стенлі. — Якщо ти сам їх не накличеш.

— Постараюся, — відповів я.

Нова машина Стенлі вирулила з території. А я стиснув у кишені флешку. Завдяки успіхам у науці премудрого Іллі я, принаймні, знав, що з нею робити. Знав і те, що, незважаючи на застереження старого, зроблю цей крок таємно від нього, сподіваючись, що вдасться. Не міг знати я лише одного: що ця флешка дійсно стане для мене справжнім громом серед ясного неба.

Я впав на ліжко. Думки вирували зі скаженою швидкістю, але з надзвичайно малим коефіцієнтом корисної дії. Вище себе я стрибнути не міг, хоч як би хотів, і якщо помилюся, то, можливо, це обернеться бідою не лише для мене.

Інга. Ні, про неї зараз краще не думати. Я глянув у вікно. За ним розгойдувалися гілки дерев — вітер здійнявся не на жарт. Якби я був справжнім розвідником, зараз міг би заплющити очі і проспати наче по команді одну годину. Очі заплющилися. Вітер відганяв сон.