Розділ «Той, хто сидить у норі»

Вони накинулися, наче зграя диких псів — боязко і водночас завзято, і закрутилося… А підлий Ільмір, який прокляв тепер усе на світі, ще з двома смикнувся до Марії. Її вже перекидали через сідло, і Тубілай краєм ока побачив, як ще один, у дорожчому вбранні, підхопив повіддя коня і крикнув щось тим, котрі залишалися. Це був наказ привезти його голову.

Вони зупинилися перевести подих. Троє проти одного. Двоє вже корчилися на землі у передсмертних муках, а Тубілай тримав у другій руці шаблю одного з них. Він знав, що сили нерівні і бачив, як вони бояться — чи то бути порубаними несамовитим агою, чи повернутися, не виконавши наказу. Кожен із них намагався зберегти безпечну відстань до грізного ворога, пробуючи підкрастися зі спини, але Тубілай умів триматися обличчям до усіх одразу, хоч скільки б їх було. Ятаган розсік повітря, лякаючи найближчого, щоб одразу вразити іншого, того, який підскочить зі спини. Усе станеться так або схоже. Напевно яничар-ага знав лише одне — останній з ногайців не мусить впасти мертвим одразу, щоб тіло його якийсь час ще могло відчувати муки, а язик говорити.