Розділ «Ху із ху»

— Ну ось, — продовжував Стенлі, без будь-якого задоволення спостерігаючи ефект. — Тепер для тебе усе має стати на місця. Особливо, якщо я додам, що Іванов, замітаючи сліди, працював так надійно, що про Емісара ніде не залишилося жодних документів. Узагалі усе, що було у країні на цю людину, зібрано докупи і знищено ще задовго до цього, коли Емісар став секретним співробітником. Тож Іванову не довелося підчищати за ним по усьому колишньому Союзу, адже це зробили заздалегідь. Тому, знищивши секретну базу даних, до якої зумів знайти доступ, Іванов позбавив російську розвідку навіть фото Емісара, не кажучи вже про прізвище, дату і місце народження і тому подібне. І слід цієї людини, доволі примарний слід, росіянам вдалося розкопати лише якимось дивом, через медичну службу. Емісар хворів лише раз. Та двоє лікарів Головного медичного управління змогли пригадати його особливість — нехай не унікальну, проте дуже рідкісну. Тож дані про Емісара збиралися лише за їх словесними свідченнями, хоч і пам’ятали вони небагато. Ну і ще дещо вдалося цій поважній службі відшукати, щоб скласти доволі примарний «портрет» людини без імені. М-м-м!

Розпачливо похитавши головою, Стенлі розвів руками:

— Як же я забув одну цікаву і важливу річ! Зараз ти взагалі усе зрозумієш. Практично той самий «портрет», якщо це взагалі можна так назвати, отримали й усі інші, зацікавлені у розшуку Емісара. Бачиш, як цікаво складається… Річ у тім, що розміщуючи мільярди у банку, я вже казав, Емісар записав конкретну умову їх отримання — отримувати гроші може лише він особисто. Проте знаючи, з ким має справу, він побоявся ідентифікувати себе у цьому банку традиційно, тобто за конкретним прізвищем, такого-то року народження і так далі… Не наважився й зробити це за допомогою фото або відбитків пальців, адже ці ознаки давали б реальну можливість зацікавленим людям поступово відшукати його навіть у масштабах такої країни, як Сполучені Штати. Тому і вирішив цей хитрун ідентифікувати себе як вкладника за такими оригінальними ознаками, як праве розташування серця у сукупності з ІІІ(А) групою крові, позитивним резус-фактором і ще деякими ознаками, яких не видно з боку, якщо самому не афішувати їх, і які ідентифікують особу не менше, ніж фото або паспорт. Погодься, навіть потрібну фізіономію можна створити за допомогою пластичної операції, якщо дуже постаратися, не кажучи вже про паспорт або фотографію. А цього не створиш. Та й підібрати важко. Знаєш, яка частота народження людей з дзеркальним розташуванням внутрішніх органів?

— Щось близько одного на триста тисяч, — не надто впевнено сказав я.

— Нехай, — погодився Стенлі. — Один на двісті чи триста тисяч має «праве» серце. Якщо ж брати повне протилежне розташування ще й усіх внутрішніх органів, то тут кількість ще менша — близько одного на чотириста тисяч. До того ж здоровими такі люди народжуються далеко не всі, а отже, тих, хто доживає до віку Емісара, відповідно ще менше. Якщо ж додати, що ця людина мусить мати третю групу крові, ймовірність знайти двійника ще менша, резус-плюс — ще менша, європеоїдної раси — ще менша… Розумієш? З додаванням кожної нової ознаки, якими володів Емісар, ймовірність знайти другу таку людину поступово наближається до нуля, навіть якщо «фейс» при цьому не має значення.

І разом з тим виловити його за цими ознаками у масштабі мільярдного натовпу практично неможливо — хіба хапати усіх і перевіряти.

— Хитро, — погодився я. — А що банк, не знаю який там, згодився на такі дивні умови? Хіба це можливо?

— Можливо усе, коли йдеться про великі гроші. Тим паче, коли йдеться про фізично можливі речі. І от тепер така доволі «весела» ситуація, коли всім украй потрібен Емісар. Росіянам, щоб повернути гроші. Американцям, щоб отримати їх. Причому, зауваж, американців влаштовує не лише живий Емісар, а навіть і мертвий.

— Чому? — проковтнув я так, наче ішлося не про Емісара, а про Байду.

— А тому, що американці більше важелів мають у цій зоні. Практично усе відбувається в їхній країні, адже банк їхній. І представивши труп Емісара, справа для них полягатиме лише у тім, щоб оформити його спадкоємця, а це, повір, набагато легше. Ну і зрештою шукає Емісара так званий Іванов.

— Ну, йому, мабуть, найважче, — припустив я.

— Як сказати! — не погодився Стенлі. — Іванов, на відміну від них, знає його в обличчя, а це неабияка перевага над іншими. До того ж, Іванов утік із Союзу не сам, а зі своєю агентурною сіткою, яку набирав і готував особисто і яка не відома як американцям, так і росіянам, оскільки знищена, як я вже казав, уся база даних цієї справи. Ці люди — професіонали, яким також немає дороги назад, яким невідома суть самої справи і які утримуються коштом Іванова. Так що він аж ніяк не безрукий, повір.

— І його також влаштовує не лише Емісар а й інша людина, ідентична за тими конкретними ознаками, про які йшлося, — припустив я.

— Певною мірою так, — погодився Стенлі. — Двійник, для котрого зовсім необов’язково бути схожим зовні на цю людину, також влаштував би Іванова. І тоді справжній Емісар його також влаштовуватиме мертвим.

— Ось, значить, які розклади… — пробурмотів я. А мислити далі мені дуже заважали кілька питань, які будь-що належало з’ясувати негайно. І я запитав те, що здавалося мені найголовнішим. — А яка ж моя роль? І… ви так і не сказали, хто є хто, хоча з цього почали.

— Все скажу, просто намагаюся робити це методично й чітко, щоб ти не заплутався. Отже, люди, яких ти привів «на хвості», — росіяни. Їхня розвідка, резиденти, які працюють у цій країні. З розвалом Союзу протистояння цих двох країн не скінчилося. Їх тут більше, ніж ти думаєш. Тим трьом, що припленталися за тобою, не пощастило, їх прибрав Марк. Інші зараз пильнують Інгу і шукають нас.

— А ті, що розстріляли Марка?

— Американці. Спецслужби, не будемо вдаватися до деталей, як їх назвати. Їм також не пощастило. Марк на прощання влаштував вибух і загинули не тільки їхні агенти, тепер немає самого тіла Марка, і вони вже ніколи не дізнаються — влаштовував він їх насправді як Емісар чи ні.

— Отже, Марк не був Емісаром… — припустив я, і побачивши його зверхню усмішку, запитав: — А хто? Хто він тоді?

— Звичайний найманець. Професіонал. Найнятий мною ще давно, хоч і далеко не за усіма ознаками підходив на роль Емісара. Замішаний у цій справі настільки, що не мав як вийти з неї, навіть якби й хотів послати мене під три чорти. Навіть якби я згодився його відпустити.