Розділ «Непрохані гості»

— Скажімо так, для дослідження.

— Тобто…

— Тобто після цих досліджень від вас навряд чи щось залишиться.

Я слухав ці лаконічні фрази і все холонуло всередині. І це, звісно, заважало повною мірою зрозуміти його. Іноді мені взагалі ставало млосно. Я підвівся і, пройшовши по кімнаті, сперся на підвіконня. Марк сидів спокійно, лише провів мене поглядом. Відчинивши кілька дверцят у різних шафах, я таки знайшов бар. Очевидно, лікар Мелоун рідко вживав алкоголь, оскільки дві пляшки віскі і ще якась мура були закорковані. Нервово здерши етикетку, я почав витягати пробку.

— Не варто, — похитав головою Марк.

— Я не збираюсь напиватися. Просто важко від усього цього. Допінг, розумієш? — і глянувши на нього майже по-ворожому, перехилив пляшку.

Те, що він мені дозволив, усе-таки допомогло. А потім він відібрав пляшку і вказав на крісло.

— І за те дякую, — промовив я. — А тепер скажи, на біса воно їм?

— Ви становите для них інтерес, тобто ваша аномалія.

— А конкретно? — вчепилася Інга. — І чому ми?

— Ну, чому ж тільки ви… не тільки.

— А хто ще? — не вгавала Інга. — Наче не чути було, щоб такі люди регулярно пропадали. А їх і в Штатах вистачає. Один на триста тисяч. Знаєте скільки це для багатомільйонної країни? Чому саме ми? Кажіть! Ви ж знаєте…

— А яка твоя роль у цьому? — запитав я. — Ти з якої служби?

— Я сам по собі. Поки що.

— І ото рятуєш нас по доброті душевній?

— Та ні, не зовсім.

Він знову думав лише якусь мить, а потім почав… роздягатися.

— Це що, чоловічий стриптиз? — пробурмотів я.

Йому, цьому Маркові, було що показати: грудна клітка просто-таки залізна, треновані м’язи. Роздягнувся лише до пояса і тоді зробив запрошуючий жест.

— Не хочу бути марнослівним. Послухайте, де у мене серце.