Розділ «Глава 10. Ти»

Коли хвилююся, висловлююсь занадто складно та зарозуміло, але він не помітив мого сум’яття, тому що занепокоївся сам.

— Щось серйозне? Марго, ви робите такий довгий вступ…

— Дуже тонка справа… Як сказала, особиста. І хоча мені незручно втягувати сюди вас, впевнена, що ви б могли допомогти.

— Та без питань. Я допоможу із задоволенням, якщо зможу. Особиста справа — делікатне питання. Я, знаєте, ніколи не був асом у подібних справах, але приємно, що ви обрали мене своїм порадником.

Я вишикувала думки в ряд і почала свою лебедину пісню.

— Ситуація нова для мене. Мені дуже давно й дуже сильно подобається один чоловік. Він поводиться зі мною урівноважено, коректно, так би мовити, «не дає приводу», але це не завадило мені закохатися в нього… З часом почуття міцніє, я страждаю, а він живе у благому невіданні… Що робити?

— Справді, закохалася? — одразу ожив і подивився на мене новими очима. — Це чудове чарівне почуття, притаманне далеко не кожному. Що ж вас найбільш бентежить?

— Те, що я так більше не можу. Тяжко його не бачити, а як побачу — ще тяжче. Що робити, аби нормально жити далі?

Тут я помітила інтенсивну роботу думки на його обличчі. Певно, чоловіче «еґо» підказало йому, що йдеться про нього.

— І зараз ви не можете нормально жити? Це погано. Така закоханість, що не можна ні їсти, ні спати, ні плідно працювати? Схоже на хворобу…

Я мовчки хитнула головою.

— А можете докладніше про нього? У мене відсутня інформація про об’єкт вашої пристрасті.

Я щиро шкодувала, що почала цю розмову, бо вже передбачала, чим усе закінчиться. Хотіла, щоб він впізнав себе. Неквапно перерахувала основні його риси. Сергій слухав дуже уважно, і я бачила, що він впізнає свій портрет. Закінчила й подивилася на нього, чекаючи відповіді.

— Він саме такий, як ви зобразили? — мабуть, уважав себе дещо іншим. — А, може, це просто оболонка, а його справжня сутність нецікава й гнила?

Цього я не знала. Для мене були важливими тільки мої почуття до нього, справжня ж сутність не вельми турбувала. До того ж, я була впевнена, що інтуїція діє безпомилково.

— Думаю, він — те, що мені треба. Проблема в тому, чи потрібна йому я.

— А чим я можу допомогти?

— Порадьте, як учинити, щоб нормально виглядати в його очах і, зрештою, заспокоїтися.

— І ви мене послухаєте? — спитав він з надією у голосі.

— Так.