Розділ «VII»

— Так, бо Польща тоді б лише була задоволена, коли б ми взагалі зникли з лиця землі як народ: релігійно, щоб стали латинниками, а політично, як би провід перейшов повністю на польський спосіб життя, думання й побуту, себто ополячився, як, на жаль, досі вже багато наших шляхетських родів це зробило. Навіть сам рід князя Острозького, що був найбільш непримиренний, а тепер таким стає. Остаточно Польща не мала б нічого проти того, якби ми були тільки рабами, які б на польських панів працювали та своїми руками боронили польські інтереси перед їхніми сусідами, а ляхи мали б назву “мур християнства”...

— То вкінці, що ви на це все кажете?

— О, я, на мій здоровий глузд, містере Джеймс, стаю щораз більше переконуватися, що я є православний католик.

— То суперечність, пане козак!

— Цілком ні: православний, себто хочу зберегти східний обряд, який містить перлини Христової віри у своїх багатющих родовищах, а з тим і українсько-козацьку народність, але і католик, себто такий, що визнає всю православну віру, разом із головою — “наріжним каменем”, що ним є єпископ Риму, наслідник святого апостола Петра!

— А греки того не хочуть?

— Не тільки греки, що посилають щороку своїх післанців під видом різних протосинкелів, але і росіяни не хочуть, щоб ми були православні самі собою, а залежали тільки від Риму.

— А то чому?

— Бо вони хочуть мати нас під своїм релігійним і тим самим політичним впливом. Вони, сказати б, подібні до поляків, з невеликими відмінностями.

Ще далі були б говорили, але надбіг араб і почав підганяти гребців, бо зірвався вітер та стало сильно трясти галерою. Починалася буря...