Розділ «VII»

— А як шотландці протистоять?

— Богу дякувати сильно. Ось недавно за переховування одного священика, як англікани кажуть “папіста”, засуджено трьох единбурзьких громадян до смертної кари! А Іван Лоґан за те, що був на католицькій Службі Божій, мусів заплатити штраф у сумі 5000 фунтів стерлінгів. Інші два за цей самий “злочин” були заслані. А Іван Дю за те, що не хотів скласти присягу вірності, мусів вісім днів постити в мішку й попелі...

— Дивно це мені, бо кальвіністи не признають ніяких добрих діл...

— Так, але то тільки для них, кальвіністів не пошкодить ні добре діло, ні гріх, бо вони є призначені до неба, а католикам, то що іншого...

— Так, Кальвін мусів щось таке видумати, бо він був колись католицьким священиком, але захотів женитися, тому і таку віру на своє оправдання вишукав.

— Так, слушно, містере козаче, людина для виправдання своїх слабостей має нераз безличність спотворювати правду до своїх примх, але воно їй і так нічого не поможе. А тепер скажіть ви мені, яку то віру визнаєте ви, козаки?

— Ми, точніше я, вірю в усю науку, що її навчав Христос.

— То ви католик?

— Та як би вам то сказати? Так, я православний католик.

— Я ще такого не чув, але, мабуть, ви хочете тим сказати, що ви уніат? Бо мені відомо, що ще за Климента VIII ваші єпископи злучилися з Римом, але зберегли свої східні церковні традиції.

— На цю справу не можна відповісти одним словом. І в нас точиться тепер завзята боротьба. Є такі, що за злуку з Римом і з уніатськими єпископами, але є знову інші, що проти Риму.

— А ви особисто за кого? — випитував шотландець.

— Останні події та час, даний тепер до роздумів, спонукають мене щораз ближче до унії. Хоч чимало речей мені ще таки неясно.

— Добре, а скажіть мені, які є мотиви, що схиляють вас бути на боці з тими єпископами й Римом?

— До того змушує мене наше українське минуле. Хоч св. Володимир прийняв віру Христову з Греції, від ромеїв, одначе тоді Візантія була в єдності віри з Римом. А до того його син Ярослав Мудрий своїх кілька дочок повидавав заміж за західних монархів католицького віросповідання, як норвезького, французького. А син і сам батько-князь мали шведську та німецьку королівни за жінок. І в тому часі не було ніякого розголосу, що ми не католики! Наш єпископ Петро Акерович брав участь у Ліонському соборі, а король Данило Галицький прийняв папську корону. І пізніше митрополити Григорій Цамвлак і Ісидор аж до теперішніх митрополитів — усі вони звертаються до Риму, до престолу св. Петра. Відомий папа Григорій VII, німець Гільдебранд, дав корону синові Ізяслава Ярополкові...

— А чому ж тоді йде така боротьба проти Риму у вас?

— То складне питання, але на нього теж можна відповісти. Тут найперше треба розрізнити три групи нашої віруючої України: єпископат, політичні провідники і народ. Останній — це, несвідома маса, що, властиво у душі є католицькою. А її виступи проти поляків-католиків — це тільки реакція на політично-національний гніт, який теж іде з натиском на наш традиційний обряд, що є для нас найкращим заборолом проти полонізації. Куди гірше є з нашими політичними провідниками. Вони в переважній більшості ще не мають виробленої ідеї, за що їм боротися. Чи за особисті привілеї і зрівняння з польською шляхтою під одним королем, чи боротися за давну княжу Русь.

— А поляки підтримують унію?

— Спершу підтримували, але не всі. Проти неї були польські єпископи і ще й досі не зрівняно українських єпископів із латинськими в сенаті й соймі. А тепер, коли виявилося, що унія — це чисто українське національне явище, властиве нам, то Польща ставиться до унії виразно вороже. І тепер знову ставить карту на православних...

— Справді, складна ситуація... — замислився Джеймс.