Розділ «II»

— То нічого, скажи тільки, що все своє серце звертаєш до Бога. Бийся в груди. Проси в Бога прощення. Поручись опіці Пречистої Діви і так, певно, будеш спасенний.

— А як мені це робити? — простогнав хворий.

— Говори, як я буду казати. Боже милостив, будь мені грішному!

Хворий ледь чутно повторяв за Гармашем.

— Я Тебе люблю понад усе, більш як самого себе, як життя моє. Вірю в Тебе, розп'ятий Ісусе! Пресвятая Богородице, спаси нас! Терплю за мої гріхи! Все хочу виповнювати Твою волю. Признаю всю науку Ісуса...

Тут цілком стишив голос. Козаки теж молилися за свого вмираючого товариша.

Думали, що вже помер, але той, важко зітхнувши, промовив: “Люблю Тебе, Ісусе!” І склонивши голову, помер.

Филимон голосно проказав: “Із святими упокой, Господи, душу слуги Твого, де немає ні болю, ні печалі, лише життя безконечне”.

Коли турки принесли поживу, то забрали померлого. А бранці мовчали, кожний думав свою невеселу думу.

— Ой, чи знає мати його, що її син оце десь уже в хвилях морських тоне? — питав себе, задумавшись М'якошинський. А може він і сестру мав, може старенького батька? Може і дівчину, що вичікує на воротах свого козаченька?!

Ой не стій же на воротах, дівко чорноброва,

Бо вже твого козаченька вода затопила...