Розділ «XIV»

Іван Сулима

— Не хочу я з Грицями воювати, нехай ідуть до ріллі або свині пасти.

І того самого року турки розбили військо польського гетьмана під Цецорою.

— Тут мусить бути чиясь скрита рука, яка готує велику прикрість українському народові! — часто говорив Сулима до кульчичан та до пан-отця Єпіфанія.

Серед праці і не зчувся отаман, як прийшов 1621 рік Божий і Різдво. Це Різдво родина Сулимів святкувала вже вчотирьох, бо крім молодят та матері знайшлася в Парані донечка. Зараз таки на другий день її охрещено. Маленька Маруся не тільки “тримала” біля своєї колисочки маму й бабусю, але часто і сам батько проводив вільні хвилини біля донечки.

Дитина забирала майже весь вільний час Іванові і він мало ходив на приходство чи між людей. Він наче перестав цікавитися політичними подіями, хоч були дуже невтішними. На Україну йшла ворожа сила — турецький султан вирушив проти польського короля. Щоб не допустити султана Османа до Польщі, король Жигмонт III був примушений попросити козацької помочі. До бою дійшло під Хотином. Головні удари ворога звернені проти козаків, а вони боролися як леви і тим здобули собі велику славу. Але гетьман Петро Сагайдачний був важко поранений та мусів лікуватися у Києві.

На вістку про ці події Сулима почав собі дорікати, чому то він теж не пішов до козацького війська, а залишився вдома та став гречкосієм. То певне через нього ранено його односельчанина-гетьмана! Але тут приходила тоді думка, що зароджувала інші: навіщо їм тієї ієрархії? Хіба тільки на це, щоб виконувати чужі плани і сваритися між собою? Тож недарма вислано послів у Москву. Вона вже тут, на нашій землі, свою печеню буде пекти і ми тільки будемо облизуватися, ще й по зубах добре дістанемо!

— Коли то вже ми раз станемо самі собою?! Чому ми не станемо козаками, а є якимись чужими попихачами? То Польщі, то Москви, то ще за не знати кого там!! Наше військо сильніше, як польське і московське, але нам вони тільки диктують. Ми слухаємо їх і ще наперед забігаємо, щоб стати їхніми підніжками, хоч властиво це вони повинні нам коритись! Гетьман повинен делегатів у Польщу висилати і там “лад робити” з бунтівливою шляхтою, а не чекати на те, коли якась ніколи не виконана обітниця впаде з ласки для нас! А московський цар що нам? Був він під татарином, платив ярлик і тихо сидів, то чому не може платити його християнським козакам? А ми, дурні, чекаємо на ласку “православного царя”, щоб він нам, наче жебракам чи дітвакам, кинув кілька червінців?..

Коли гетьман Конашевич помер, то Сулима відкрито свої думки голосив.

Та то не були одиноко його думки. Так думали властиво всі козаки, крім тих багатих, що бажали спокою для розвитку своїх маєтків. Тому то козаки щороку наїздили на Царгород та грабували турецьку землю. Бувало, що чотири козацькі чайки більше наганяли страху муслемам, ніж чума у Мореї. Польський уряд, боячись війни з турком, старався стримати ті козацькі походи, але козаки на те відповідали зовсім правильно: “Мир уклав король, не ми”. Тому сам польський король писав, що козаки створили собі державу в державі.

1625 року почалася таки війна з ляхами. Із Запоріжжя вирушив новий гетьман Марко Жмайло на поляків. До головних боїв дійшло під Криловом і над Круковим озером біля Дніпра.

Козаки виявили надзвичайну вмілість оборонятися у таборі серед шанців так, що польські війська не могли здобути їхні становища. Дійшло до переговорів і вибрано знову гетьманом поміркованого Михайла Дорошенка.

У тому часі Сулима весь час жив у Кульчицях. Розвів порядну господарку. Часто бував у Львові та при тому вів культурну працю. Заснував у своєму селі школу для дітей і підготовлював теж молодь для братських шкіл. У неділі й взимку вів розмови з громадянами та вчив їх тверезо дивитися на справи нашого краю й нашого козацького війська. Майже кожного року з Кульчиць і околиці виїздило по кільканадцять юнаків до братських шкіл і на Січ. Поступово Сулима проводив теж у життя свої погляди на унію. З часом переконався, що український народ, так би мовити, власною інтуїцією схиляється до єдності з Римом. Тепер залишилося йому ще з'ясувати причини тієї протиунійної пропаганди, що її вели деякі передові українці того часу.

Була весна 1626 року. Томина неділя. Земля пахла теплом і життям. Гомін пташні сплітався зі співами молоді. У ясній світлиці, при відчиненому вікні, сидів Сулима, а на білому ліжку лежала трохи ще бліда Параня. Коло неї немовлятко.

— Ти, Параню, геть узяла верх! Бо вже четвертий гість у нашу хату, і знову дівчинка! — усміхнувшись, почав розмову Іван.

— Та Бог, знає що робить, зрештою і так ні турки, ні поляки, ні навіть московити не можуть собі дати ради з козаками. А ще якби твоїх чотирьох козаків прийшло, то вже хоч бери і з землі втікай...

— О, або ж дівчат не можна навчити орудувати шаблею? Чекай, чекай, як тільки Маруся буде мати з десять рочків, а потім Оксана і Леся, то ти побачиш, що то за козачки з них будуть.

— Не говори навіть такого, Івасю, дівчата мають своє завдання в житті — бути добрими господинями. А Оксанку я бажала б на черницю віддати, ти ж знаєш, яка вона богомільна, як ангел який!

— Та хай буде по твоєму, серце, навіть коли б усі були черницями, то я не проти цього. Бог дає діти і Бог бере їх собі на службу. Коли був я в Італії, бачив там дуже багато черниць та ченців. У нас якось на це мало звертають уваги. А нам теж треба таких, щоб вимолювали Божу поміч тим, які мечем християнство та Україну боронять...

— Добре кажеш. Тільки щоби Господь і Пречиста Мати допомогли нам наших діток по Божому виховати. Як дитину змалку приклонити до Бога, то потім її вже жодна сила від Нього не відтягне.

Отак при родинних справах настала весна 1628 року Божого. Сулима у своєму кульчицькому господарстві слідкував за розвитком подій. І він бачив, що козацтво набирає щораз більшої сили та починає вже просто полякам диктувати. Це його дуже тішило, як теж і те, що справа унії на добрій дорозі. Хоч упав від сокири переслідувачів-засліплених білоруських братів своїх полоцький архиєпископ Йосафат 1623 року, проте кров його не була марно пролита. Минулого року навернувся до католицької віри сам головний противник св. Йосафата єпископ Мелетій Смотрицький та почав акцію за з'єдинення. За такий надійний хід справи кожного дня Іван із подругою життя та дітьми спільно молився перед іконою Пречистої Діви за правдиве католицьке православ'я українського народу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іван Сулима» автора Зінько В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XIV“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • I

  • II

  • III

  • IV

  • V

  • VI

  • VII

  • VIII

  • IX

  • X

  • XI

  • XII

  • XIII

  • XIV
  • XV

  • XVI

  • Розділ без назви (17)

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи