Розділ «XIV»

— Здогадуюся, — сказав о. Єпіфаній, — ви певне хочете дати на оповіді? Правда?

— Так, пан-отче! Бажаємо побратися у м'ясниці. Не буде нам перешкоди?

— Певно, що ні. Зараз запишу в книгу, а потім ще приведете двох свідків і вибирайте день на шлюб та й готово.

— Я зараз покличу свідків, щоб усе було по правді і на час, — сказав Сулима.

— Добре, кличте, то зробимо все до ладу і буду голосити оповіді, як тільки настане дозволений час.

Сулима пішов за свідками, а Параня балакала з їмостею. Оповідала про подорожі й пригоди отамана. Всі пильно слухали. І отець Єпіфаній, і паніматка Ксеня, і дочки Раїса та Гликерія. Незадовго прийшли свідки. Були ними сусід Григорій Конаш і Павло Кульчицький. Акт оповідей скоро улагоджено, підписано і призначено день шлюбу. Параня була мов на третьому небі від щастя. Наче пташка верталася до хати та почала з великою пильністю приготовляти свят-вечірні страви.

Іван увесь день діловито заходився біля господарки. Доглянув свого карого коня і коров, почистив хліви, щоб і худібка мала день Христового Різдва веселий. Підмів подвір'я та повідгортав трохи сніг. При тім обійшов усе обійстя, пригадуючи собі кожну деталь свого дитинства. Люди проходили вулицею і бачили, як Іван заходився коло господарки. Кожний поздоровляв його здалека і вважав собі за честь почути Боже й добре слово з уст такого великого ватажка козаків.

Того дня всі постять, тому й Іван притримувався старого звичаю. Одначе зимовий день короткий і того посту не відчуваєш. Ось уже темніє. Іван дивиться за першою зіркою. Стоїть і милується зимовим вечором. Буде мороз, бо повіває холодний вітерець і небо робиться ясним. Нараз почувся від сусідів дитячий гомін:

— А дивися, дивися, вже є зірка! Мамо-о-о, вже є зірка, зірка зійшла, ходи подивишся!..

І, справді, на небі показалася маленька срібна зірка. Іван кинув кілька разів на неї оком, наче б хотів пересвідчитися, чи це правда, а там почвалав поволі у хату. На порозі стояла Параня. Червоні щічки, ясні очі, коси та ціла її постать були осяяні радістю. У тому моменті Параня видалася Іванові зовсім молодою дівчиною.

— А що, Івасю, вже зійшла зірка?

— Так, Параню, зійшла. Отам, бачиш?

— О, яка гарна, як кулька живого срібла! — промовила вона, побачивши зірку.

— Цього Різдва в мене аж дві зірки зійшло, — спокійно промовив Сулима.

Параня зразу здивувалась, але не сказала нічого, тільки приязно усміхнулась і, взявши свого Івася за руку, повела у світлицю. Тут усе було готове, а мати світила запашну воскову свічку.

— Що ж, діти, вже певне зійшла Христова зірка? — спитала старенька.

— Так, мамо, зійшла, зійшла вже і сяє над вертепом, — поспішила повідомити Параня.

— То починаймо вечеряти.

— Добре, мамо! Йду за дідухом і зараз колядуємо!

Вже все готове до вечері. І дідух в куті, і кутя на столі, і інші дванадцять страв коло печі чекають, і свічка весело блимає й освічує старовинну хату. Всі троє стають навколо стола і Сулима починає: