Розділ «XIV»

Різдво Твоє, Христе Боже наш,

Принесло світло пізнання цілому світові,

Бо ним ті, що заїздам поклонялися,

Від звізди навчилися поклонятися Тобі,

Сонцю праведному, і визнати Тебе,

Як Схід із неба. — Господи, слава Тобі!..

Сулимиха з сином і Паранею засіли до стола. Діляться проскуркою з медом і складають собі побажання. Потім Параня ставить на стіл борщ, оселедці, капусту, пиріжки з кашею, капустою, рибою, голубці, гриби, квасолю, варення з яблук та грушок, рис із вишнями і на останку кутя, тобто пшениця з медом. За кожною стравою колядують. Найперше “Бог предвічний”, а потім “Бог ся раждає”,“Небо і земля” й інші різдвяні пісні.

Вже була пізня ніч, як встали від столу й заспівали всі разом кондак Різдва:

Сьогодні Діва Предвічного народжує,

А земля Недосяжному вертеп підносить,

Ангели з пастирями прославляють,

А мудреці зі звіздою подорожують,

Бо задля нас народилося Дитя мале,

Відвічний Бог...

Параня взяла тепер ще зі столу цілушку хліба, викраяла заглиблення, поклала у нього різних свят-вечірніх страв та понесла до хліва для худібки. Бо й вона має знати, що сьогодні народився Христос. То й треба їй подати страв Свят-вечора. У попередні роки це все робила мати, але цього року припало Парані винести куті для худібки, бо вона от-от стане господинею в домі...

По селі нісся спів колядок. Ходили хлопці з вертепом, із жидом і козою, з Іродом і Антипком. У Сулимів теж не спали до світанку, а колядуючи чекали на відправу...

По Різдві та Йордані настали м'ясниці. Одного четверга відбувся шлюб Івана з Паранею. Священик Єпіфаній мав проповідь до молодих та зібраних гостей. Він пригадав дивні пригоди отамана і його рідкісний поступок щодо голови християнства Папи Римського. А не забув теж натякнути на вірність Парані, яка з такою вірою чекала свого судженого. Люди, дивлячись на цю пару, яку справді тільки гідна християнська любов злучила, плакали і молилися до Господа за їхнє щастя.

По шлюбі Іван зайнявся впорядкуванням господарки. Через смерть батька вона була сильно підупала і треба було багато напрацюватися, щоб її привести до сякого-такого ладу. Іван обновив хату, впорядкував садок, що був досить значний, присвятив трохи часу пасіці та старанно обробив поля. Мати була з тої роботи свого сина дуже втішена, бо гадала, що коли помре, то при ньому її стара прадідівська господарка не занепаде. Іван знову з інших міркувань залишився на господарці: він хотів добре запізнатися з настроями українців у Галичині, бо вона ж давала найбільше провідних людей Україні. У Кульчицях можна було мати багато відомостей про хід усіх політичних справ; тож звідсіля походив гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який якраз тепер вів нову й активну політику серед козаків.

Сулима подумки хвалив Сагайдачного за тверду руку над козацтвом, бо він наказував тих, які не хотіли підкоритися військовим наказам старшини. Теж похід Конашевича на Москву 1618 року був доречним на думку Сулими. “їм не можна дати прийти до сили. Бо тоді їх першою жертвою станемо ми, козаки, і наше святе місто Київ, як це було вже за того ката України князя Боголюбського, що його московити “святим” величають!”

Правда, 1620 року наступила в козацькій політиці зміна. Без відома польського уряду гетьман вислав послів до Москви, до царя Михайла, та запропонував прихильні зв'язки. Як собі це Сулима не пояснював, проте не міг простити йому того, що на Успіння патріарх Теофан висвятив ніби нову православну ієрархію для України. В тому самому часі поляки не дуже то цікавилися козаками та не були у їх ласці. Гетьман поляків Жолкевський не хотів навіть брати на допомогу козаків, хоч турки йшли на Польщу. Казав так: