Розділ п'ятий Перший свідок і чоловічі капці

— Гарно?

— Непомітно. Не шукала приводу, не вигадувала нічого, розумієте? Вона ніби знала про мене все.

— Все?

— Багато, — виправився Платов.

— Чув про подібний прийом. Середина вересня, чи помиляюся?

— Вересень, точно. Дату не назву зараз.

— Не треба. Вона справді не має значення. Близькими ви стали відразу, того ж вечора?

— Наступного. Божена запросила до себе... сюди... Я тоді пізно затримався в штабі, придумав щось, аби втекти від безкінечних нарад. Примчав із шампанським, боячись розбудити її. Але вона не спала, чекала... Як кажуть, при параді. Здається, могла чекати довше.

Дзень!

Склянка, випавши з капітанових пальців, розбилася об підлогу — килим у спальні поклали не надто товстий.

— Дякую за терпіння, — сказав Клим. — Якщо пан Віхура нічого не додасть, у мене з питаннями все.

Відставний комісар замість відповіді підвівся, посунув до виходу, не повертаючись.

Поки розмовляли, Зубов зняв з канапи шовкове китайське покривало й накинув на закривавлене тіло.

— Можете щось сказати? — спитав, щойно чоловіки вийшли.

— З нервами в пана офіцера негаразд, — прогудів Віхура. — Як для військового, надто вразливий.

— Загинула близька йому людина.

— Та годі, пане капітане, — відмахнувся той. — Жінці, з якою він спав, провалили голову. Той, хто вчинив так, ненавидів її. Ми з вами певною мірою колеги. Б'юся об заклад, ви бачили трупи. Не гидуйте, придивіться уважно. Тут, а краще — коли тіло обмиють в анатомічному театрі. Закладуся на що завгодно: ви навряд чи зможете виявити перший удар, бо смертельний — кожен. Убивця знав це. Вбив з першого удару, та все одно гатив, гатив, гатив, — відставний поліцейський красномовно махнув правицею згори вниз кілька разів, мов стукав молотком чи рубав дрова. — Так робить або психопат, або той, хто ненавидить жертву. Перший варіант відкидаємо. Панна не з тих, хто не розрізняє людей. Душевно хворому не відчинила б проти ночі. Ненавидіти сліпо файну кобіту — треба щось особливе, прошу пана. Ось мій висновок.

— Заради цього я й радив залучити пана Віхуру, — сказав Кошовий. — Наша домовленість щодо винагороди йому в силі?

— Ви більше торгуєтесь, чим приносите користь, — скривився Зубов, та Клим відчув: капітан говорить швидше для порядку, аніж справді так думає. — Власні висновки маєте?

— Мушу подумати, скласти в голові.