Розділ п'ятий Перший свідок і чоловічі капці

Не так вибачаючись, як відчуваючи — сторонні не мусять таке бачити, особливо коли йдеться про офіцерів імператорської армії, Зубов повернувся до Клима, говорячи до нього німецькою, та адресуючи слова також Віхурі:

— Пан капітан шокований трагедією. Він мав стосунки з убитою, і ця жінка справді багато значила для нього. Додалися відомі вам делікатні обставини, пане Кошовий. Нерви здали. Я правий? — він глянув на Платова.

— Я її любив, — відгукнувся капітан луною, так само перейшовши на німецьку, потому зовсім недоречно, не відповідно моменту гикнув. — Пардон, панове. Я не повинен... Але я... — знову гикавка, — заплутався.

— У чому ви заплуталися? — швидко Спитав відставний комісар, знімаючи окуляри. — Вас лишили тут на якийсь час. Отже, тіло знайшли не тепер, давніше. Коли, нині вночі? Скільки годин тому? Хто виявив — ви, пане офіцере?

— Він не говоритиме з вами в такому стані, — заперечив Зубов.

— Я можу говорити! Я при пам'яті! — вигукнув Платов. — Поки ви десь їздили, мені вдалося поспати. Задля цього знайшов тут коньяк, сам же приніс його сюди раніше. Французький...

— Вижлуктили все?

— Лишилося. Ходімте, я...

Зубов, рішуче обійшовши тіло, став між капітаном та Віхурою.

— Обставини міняються, панове. Вибачте. Поки мій товариш не прийде до тями, розмовляти зі сторонніми я йому не дозволю.

Тепер Клим відчув — його вихід.

— Момент! — промовив голосно, клацнувши пальцями, аби привернути до себе загальну увагу. — Шановне панство, половина з присутніх не розуміє, що до чого і хто тут є хто. Пан Віхура відразу почав діяти, як звик, не з'ясувавши до пуття, в чому справа. Пан Платов не знає, для чого сюди привели двох чужих. Пан Зубов готовий поміняти свої ж плани, але навряд чи це мудро.

— Поясніть, пане Кошовий.

— Дуже просто, пане капітане. За всіма законами, той, хто першим виявив злочин, тим більше насильницький, й повідомив про те, не важливо кого, є водночас підозрюваним і свідком.

— Хто тут підозрюваний?! — рявкнув Платов, і, аби все відбувалося не поруч із трупом, його п'яний вигук прозвучав би комічно.

— У меншій мірі, в меншій, — поспішив заспокоїти його Клим. — Передусім ви важливий свідок. І якщо зараз пан Зубов почне давати вам раду, клопотатися про залагодження справи перед вашим начальством у Генеральному штабі, тим часом приховувати вбивство його коханки вже стане неприпустимим. Ви даєте справі хід, сюди збігається кримінальна поліція, і право першого допиту матиме слідчий. Моя місія зводиться на пси. Бо щоб успішно, як ви хочете, провадити її, я мушу знати більше, ніж офіційні дізнавачі. І те, що свідок їм із відомих усім причин розказувати поки не буде. А досвід пана Віхури нам узагалі не знадобиться. Словом, або я говорю зі свідком і пан Марек при цьому присутній, або... — він зробив паузу, розуміючи — зараз із рівним успіхом блефує та наривається, все одно завершив: — Або повертайте мене назад у камеру, якщо вам потрібно судити когось, подібного до мене.

Зубов насупився.

Адвокатський довід негайно дав Кошовому підказку: цей капітан із тих, хто терпіти не може, коли хтось замість нього стає на капітанський місток, починає керувати й робить уже правильно.

Хоч віко сіпнулося, проте переможного блиску в очах Клим не стримав.

— Добре, — видушив із себе Зубов. — Я маю бути присутнім при допиті свідка.