Розділ п'ятий Перший свідок і чоловічі капці

— Розмові, — тут же поправив Кошовий. — Допитувати його в нас із паном Мареком нема жодних офіційних повноважень. Навряд чи пан Платов скаже нам таке, про що не говорив вам чи не хоче вас повідомити. Ваша присутність збиватиме його.

— То є так, — ствердно кивнув Віхура.

Зубов знову зітхнув, тепер уже приречено.

— Робіть, як знаєте. Але не тягніть. Самі ж кажете — мертве тіло вже й так перележало.

— Зараз трупи можуть лежати довше, навіть на виду в усіх, — вкрутив відставний комісар. — Людей частіше мордують, бо війна. Вам, панове офіцери, не треба додатково тлумачити: вбивство під час війни здебільшого злочином не вважається. А того, хто знищить більше народу особисто чи віддасть відповідний наказ, можуть урочисто нагородити.

Зубов промовчав.

А Віхура ступив до Платова, кивком змусивши його повернутися назад у спальню. Кошовий рушив за ним.

Двері причинилися.

— Ви справді думаєте, що я вбив Божену?

Сидячи на зібганому ліжку, капітан крутив головою, дивлячись по черзі на кожного з присутніх. Схоже, таки тверезів, бо один шок змінив інший. Звернувши раптом увагу на зовнішній вигляд, Платов квапливо привів волосся до ладу, взявши з креденсу черепаховий коханчин гребінь, потому застебнув кітель, обсмикнув краї. Глянувши на босі ноги, поворушив пальцями, додаючи ситуації зовсім недоречного комізму. Кинувши погляд на чоботи в кутку, заховав ступні в домашні капці.

Чоловічі.

— Ваші? — кивнув на них Кошовий.

— Хто? А! — капітан провів долонею по лицю, ніби стираючи щось невидиме. — Перевзувався, як приходив. Божена наполягала. Дуже хотіла, аби по-домашньому. Навіть коли війна... Тобто... Тим більше, що війна...

Спершу Антон Платов спробував говорити німецькою, та Клим для зручності свідка перейшов на російську, перекладаючи Віхурі швидко й точно. Відставний комісар поки відсторонився, відсунув у куток фотель, примостився в ньому, не знімаючи пальта й капелюха. Руки спершу схрестив на грудях, потім запхав у кишені, виглядаючи в затісному для своєї статури кріслі незграбно.

— Ваша коханка тримала вдома чоловічі капці, — сказав Кошовий.

— До чого тут... Куди ви хилите, пане... не знаю, як вас...

— Климентій Кошовий, — додав, подумавши хвильку. — Адвокат.

— Мені потрібен адвокат? — капітан почав заводитися. — Звідки ви взялися? Хто вас кликав? Узагалі — якого чорта тут відбувається?!

— Жорстоко вбито жінку, з якою ви мали інтимні стосунки, — спокійно пояснив Клим. — Усупереч усім правилам ваш товариш, капітан Зубов, доручив мені провести дізнавання приватно.

— А?.. — Платов кивнув на Віхуру.