Розділ п'ятий Перший свідок і чоловічі капці

— Досвідчений львівський поліцейський. Без його допомоги я не матиму правильних відповідей на деякі питання. Пане капітане, давайте відразу домовимося: друзями ми з вами бути не можемо, ворогувати з вами та всією російською армією не хочемо. Заради власної безпеки, тут і тепер. Проте, з'ясовуючи обставини цього злочину, діяти маємо намір у ваших інтересах.

— Не беріть на себе забагато, — буркнув Віхура польською.

Зрозумів Платов чи ні — хтозна. Ковзнув поглядом на відставного комісара, видихнув, зосередився на Кошовому.

— До ваших послуг. Прошу сідати.

Примостивши навпроти капітана стілець, Клим осідлав його, своє пальто для зручності розстебнув, капелюха збив набакир.

— Почнемо спочатку. У помешканні жінки, з якою ви мали інтимний зв'язок, уже знайшлися чоловічі капці. Бачу, добротні, та не нові. Отже, куплені не спеціально для вас. Одруженою Божена Микульська, здається, не була. Розлученою — так само. Вас не здивували оці капці в оселі молодої панни?

Перш ніж відповісти, Платов підвівся, важко видихнувши при цьому, взяв напівпорожній графин, налив у склянку води, жадібно випив, облизав сухі губи.

— Ні. Чесно кажучи, не сушив цим голову.

— Даруйте за те, що скажу, бо можу образити вас... Ви в панни Божени навряд чи були першим чоловіком.

Капітанові очі блиснули вогнем, та він стримався.

— Це правда. Не бачу тут нічого... розумієте... такого...

— Я теж, — кивнув Клим. — Проте бачу інше: ви в панни Микульської були не першим мужчиною, але й не першим коханцем, котрий отак, запросто, приходить сюди, перевзувається в капці, сидить у фотелі, на ліжку тощо. Мав нагоду вести чимало кримінальних справ побутового характеру. Відставлені чоловіки, екс-коханці, навіть жінки, колишні дружини й коханки, — це надзвичайно ревнива публіка.

При цих словах Віхура заворушився, збираючись щось додати. Та враз мотнув головою, відвернувся до вікна.

— То ви, пане Кошовий, по капцях дійшли висновку, що вбивця — колишній коханець? — стрепенувся Платов.

— Не лише. Жертва відчинила двері та впустила вбивцю без боязні.

— Їй погрожували, — мовив раптом капітан.

Тепер Віхура насторожився, подався вперед, обмінявся швидким поглядом із Климом. Той теж випростався, став урівень із Платовим, не запитав — виплюнув:

— Хто? Коли? Як?

— Божена жалілася. Кілька разів, двічі або тричі за короткий час. Підкидали записки, били вікна. Зволите побачити в залі. Я дивом розшукав у цьому місці скляра, аби замінити потрощене. Не затикати ж подушкою...

— Інші затикають, — кинув Віхура, зиркнувши на капітана з-під капелюха.