Розділ сімнадцятий Вечеря на п'ять персон

— Дякую, — Кошовий прокашлявся. — Пане Навотний, лише три питання.. Прошу відповісти при всіх присутніх. Перше: де ви були в ніч із сьомого на восьме листопада, коли вбили Божену Микульську. Друге: хто може підтвердити це. Третє: чи лікуєтесь у доктора Легейди.

Запала тиша.

Навотний зміряв Кошового презирливим поглядом із ніг до голови, потім — назад, крекнув.

— Ого! У вас тут серйозніша гра. Аристократичний салон, бавитеся в детективів? Прошу дуже. По першому питанню — не ваше діло. Я вже говорив вам це й знову повторюю, користуючись нагодою. Питання друге знімається через те, що ви вже почули відповідь на перше. Що там ще? Доктор Легейда? Я не скаржуся на здоров'я. Спілкуюся з лікарями, опікуючись справами нашої благодійної організації. Але мені нема від чого лікуватися. Насмішили. Я вільний?

— Хіба вас позбавили волі? Здається, ні.

— Так я можу йти?

Безбровий Франта ступив набік, загородивши собою двері.

— Як це розуміти?

— Піти не можете, поки не послухаємо ще двох осіб. Ви впоралися швидко. Думаю, інші так само не затягнуть. Відповіді ж прості.

Тима зробив Франті знак.

Той прочинив двері й зник у сутінках.

Навотний рішуче пішов за ним.

— Назад!

Єжи уже стискав револьвер.

— Що відбувається? — стрепенувся Віхура.

— Він може, — сказав Кошовий. — Пане комісаре, ви ж бачите, захід вимушений. Пан Навотний поводить себе виклично.

— Мабуть, я зрозумів, для чого покликали, — крекчучи, Віхура підвівся. — Пане Навотний, при мені в людину ніхто не стрельне. Але ми тут зібралися задля викриття вбивці двох людей. Хай у дещо дивний спосіб, та іншого собі не можемо дозволити. Тому прошу вас не провокувати таких, як пан Тима. Самі бачите, нічого особливого не відбувається.

— Тобто, мене не застрелять — але й піти геть від цього фарсу я не можу?

— Саме так. Точно підмічено.

— Абсурд.