Розділ сімнадцятий Вечеря на п'ять персон

— Ми в ньому живемо. Світ зрушив із мертвої точки, це має наслідки.

Чоловіки були врівень один до одного.

— Лише з поваги до ваших заслуг, пане Віхуро.

Заклавши руки за спину, Навотний відійшов до стіни, всім виглядом виказуючи присутнім крайній ступінь презирства.

Тим часом до контори з вулиці зайшов Зенон Химич.

— Заберіть руки! Я сам! — кричав він, відбиваючись від Франти і його товариша, того самого кремезного типа, одного з нинішніх завсідників бару «Під вошею», захисника скривджених повій. — Я протестую! Ви застосовуєте насильство до представника вільної преси!

— Цікаво, з яких пір газета, котра проходить цензуру, називається вільною, — гмикнув Клим.

— О! — Химич упізнав Кошового. — Тепер бачу, чиї фокуси. Слухайте, я завжди підозрював, що ваша братія практикує терор та викрадання людей. Варто було початися великій війні, аби остаточно переконати мене в цьому. Не вдалося задушити наше слово тоді, за Австрії, так ви зводите рахунки? Труп мій підкинете під ратушу й надрукуєте листівку — так буде з кожним, хто працює на владу?

— У вас багата фантазія, пане Химич.

— А я б не здивувався, — озвався Навотний.

— Ви теж тут? — вигукнув Химич. — Даруйте, не впізнав відразу. Знаєте, пане Навотний, я давно вас шукав. Ось принагідно маю справу. Ви розумієте, що нам із такими, як ви, трохи не по дорозі? Хто ризикує — так це ви. А через таких страждаємо ми, всі ті, хто критикує російську владу за надмірну лояльність. Наша газета вимагає рішучих дій. Навіть репресій. А ви своєю роботою залишаєте ворогам шанс відродитися з попелу.

— Хіба ви не служите? Хто б казав! — Навотний враз забув про Клима та інших. — Та ваше видання фінансово підтримується з Петрограда!

— Ми — служимо! — заявив Химич гордо. — А ви — прислуговуєте. Мені здавалося, пане Навотний, ми однодумці.

Кошовий хлопнув у долоні.

— Панове однодумці, свої стосунки з'ясовуйте деінде, нам нецікаво. Запросили вас, пане Химич, не для того. Ми приватно з'ясовуємо дещо про обставини вбивства на площі Ринок. Ви можете в цьому допомогти.

— Звичайно! — стрепенувся той. — Від нас багато чого приховують про ту криваву трагедію. Охоче допоможу в обмін на цікаві новини.

— Вони не для публікації.

— Все для публікації, пане Кошовий! Слухаю вас.

Сіпнулося віко.

— Три питання, пане Химич, — Клим стис кулак, відігнув великий палець. — Де були в ніч із сьомого на восьме листопада? — відхилив указівний. — Хто може це підтвердити? — додав середній. — Чи лікуєтесь у доктора Легейди? Все.