Розділ сімнадцятий Вечеря на п'ять персон

— Починаємо?

— Якщо ви й ваші люди готові.

— Давно. Всі вже тут.

Підвівшись і витерши серветкою губи, Тима пішов до дверей, зник за ними, та за мить повернувся. Разом із ним зайшов Гиря Краківський, у тому ж пальті з широкими рукавами. Торкнувшись пальцями краю капелюха, запитав у Кошового:

— Добре є?

— Так.

І Гиря зробив так, як вони домовилися з Климом раніше.

З присутніх здивувався лише Шацький. Магда знала, Кошовий усе обговорив із нею. Тиму до відома не ставили, але він узагалі тут нічому не дивувався, навіть передбачив щось подібне. А Віхура знизав плечима, бо напевне сам багато разів використовував подібний прийом.

— Можна, — мовив Клим.

І став посеред контори. Так, аби його всі бачили і він бачив усіх.

Першим зайшов Януш Навотний.

За ним ступив, тримаючись на безпечній відстані, Франта. Велетень повернувся, тупнув у його бік. Конвоїр відскочив, але на обличчі читалося — грається, блазнює, не боїться й не поважає. Безбровий знав своє місце, відчував за собою досить сили й захисту, аби дозволити собі поклеїти дурня. Не було сумнівів: у разі потреби Франта може бути жорстким, доказ чому — сама поява Навотного тут.

З іншим цей тип навряд чи пішов кудись у незнайоме місце ввечері.

— Ага! — рявкнув він, побачивши перед собою Кошового й втративши до безбрового інтерес. — Ясно, чиї тут штучки! Чомусь знав, що все це якось пов'язане з вашою персоною. Але не думав, що у вас стане нахабства отак викрадати мене з дому!

— Вас не викрадали, пане Навотний, — спокійно мовив Клим. — Вам передали запрошення. Ми не договорили минулого разу.

— Мені нема про що з вами говорити! І ні з ким із присутніх! А, пане колишній поліцейський! — він лиш тепер уздрів Віхуру. — Ви теж тут? Вас втягнув у авантюру цей невдаха, котрий при новій владі опинився за бортом? Ваш час скінчився, пане комісаре! Але час таких, як Кошовий, не почнеться ніколи! Навіть не знаю, що треба, аби позбавити всіх цих людей ілюзій!

— У чому ілюзії? — поцікавився Віхура.

— У тому, що можна лишатися при своєму й собою! Я б радив прийняти нову владу! Нові ідеї, які мають об'єднати, а не роз'єднати народи на територіях! Вас, пані Богданович, це теж стосується. Хоч поляки розумніші на голову, а не на дві. Й починають продуктивну співпрацю з тими, хто сьогодні диктує та визначає порядок.

— Тим не менше, ви прийшли, — на Климовому обличчі не сіпнувся жоден м'яз. — Чоловік, який передав запрошення, вміє вмовляти, чи не так? І ми, пане Навотний, зібралися тут не заради політики. Й точно не задля дискусій. Хіба з такими, як ви, можна дискутувати? Ми зустрічалися в судах. Ви та ваші такі самі радикальні однодумці заперечите, що небо має синій колір. Бо не можете дотягнутися до нього рукою, аби помацати та роздивитися зблизька. А на зелену траву виллєте чорну фарбу й заявите: в певних місцях травичка може бути чорною.

— Самі кажете — не поговорити закликали. Чого треба? Так уже й буде, не доповім, куди слід, про ваші тайні вечері. Бавтеся.