Розділ сімнадцятий Вечеря на п'ять персон

— Поліцейські колишніми не бувають. Ви ще й знали мого покійного чоловіка.

Віхура допоміг Магді вдягнути пальто.

Презирливо глипнувши на Клима, пішов Навотний.

За ним, попрощавшись, — Віхура з Магдою, яка взяла відставного комісара під руку. Шацький метушливо вдягнувся, начепив крислатого капелюха, зібрався сказати щось Кошовому, не знайшов слів, подався назовні.

Цезар заходився збирати посуд.

— Пришлеш людей за всім завтра, — зупинив його Тима.

Кельнер знизав плечима.

Примостившись, де сидів, у голові столу, Клим дочекався, поки контору залишить решта.

Кортіло закурити — чекати веселіше.

Знайшов куплені вчора дешеві самокрутки, набиті міцним тютюном. Дим від нього дер горло та їв очі.

Димів, розглядаючи старі шафи з нікому тепер не потрібними картотеками клієнтів і теками їхніх справ. Звільняючи місце для бенкету, їх відсунули в протилежний куток. Скурив одну, недопалок роздушив у порожній тарілці.

Взявся за другу.

У двері постукали.

Запрошення пізній гість не дочекався — ступив усередину, адже Кошовий не зачинив замок. Зате той, хто повернувся, побачив ключ, повернув. Раз, двічі. Смикнув для переконливості.

— Ви змусили мене червоніти, — мовив чоловік. — При всіх питати про доктора Легейду...

— Лікуватися не соромно.

— Думаєте, я не зловив вашого натяку? Не знаю, для чого ви все це влаштували? Кого хотіли вразити? Чого домоглися?

— Ви повернулися. Самі кажете — натяк ясний. Хоч зрозуміли його лише ви.

Гість наблизився до краю столу.

Клим не зрушив із місця.